Якось ввечері, під час приготування випічки, Ноті молодшому знову знадобився невеличкий перепочинок, після чого, не зважаючи на кислий вираз обличчя батька, Олексій все ж пішов, пообіцявши через десять хвилин повернутися. Пройшло двадцять, а його все не було. Взявши курс на підвал, Нота старший зрозумів, що не помилився, адже звідти лунала музика. Причому, зазвичай хлопець намагався грати якомога тихіше і обережніше, а цього разу, здавалось, у підвалі відбувався справжнісінький концерт. «Ну зараз ти в мене дограєшся...», — розізлився батько, а помітивши, що двері у підвал замкнені, взагалі втратив розум від люті. Правда одразу ж після цього він втратив розум ще раз, від здивування, побачивши свого сина, що тримаючи в руках баночку морожених вишень, безтурботно крокував від холодильної кімнати. «Нашій випічці не завадить трохи ягід?», — усміхнувшись запитав хлопець. Втім: зачинений підвал, жива музика і розгублене обличчя батька, примусили посмішку зменшитися, а згодом і зовсім зникнути. Кілька секунд батько і син перелякано споглядали один на одного, а коли музика раптово припинилася, старший Нота мовив: «Авжеж… З ягодами, це ти гарно придумав», після чого поплентався на кухню, залишивши свого сина в неволі у здивування.
Користуючись короткими перервами буденного кулінарського життя, Олексій рідко нехтував можливістю пограти на роялі. І якщо вже батько просив віднести банки у підвал, то це не що інше як випробування на міцність, під яким хлопець неодмінно зламається, не будучи при цьому вжалений совістю. Скоріше за все він додасть у швидкості, аби виграти трохи часу; відкладе банки в бік, аби не заважали; підсуне до рояля стареньке обшарпане кріселко; вмоститься в ньому зручніше і почує позаду себе суворий батьківський голос:
— Просто поставити банки на місце... Невже це так важко?
Зітхнувши, Олексій обернувся до батька:
—Я буду дуже вдячний, якщо ти послухаєш.
—В мене немає на це часу, — відповів заклопотаний кулінар, обернувшись в напрямку виходу.
— Будь-ласка, це не відніме багато часу! — благаючим голосом промовив хлопець.
Можливо тому, що він все ж таки батько, а може, за відсутності роботи, Нота старший, немов тягнучи за собою десяти кілограмові гирі, повільно підійшов до старого стільця, струсив з нього пилюку і сівши, кивком голови дав зрозуміти, що готовий слухати.
«Нарешті він зрозуміє, що я приходжу сюди не просто дурня клеїти», — радісно подумав Олексій, що грав батькові лише раз, коли той міцно спав. За останній час, не без сторонньої допомоги, йому вдалося вигадати одразу дві гарні мелодії, які готові були відкритися світу, але для початку батькові. Глибоко вдихнувши, Олексій ніжно торкнувся клавіш, після чого залунала музика. Спочатку вона була швидка і весела, немов бурхлива гірська ріка, котра згодом перетворилася на невеликий потічок, а вже він змінився таємничим глибоким озером, каламутна вода якого дала прихисток кільком таємничим силуетам. Навіть Нота старший на деякий час поринув у прекрасні спогади свого повноцінного сімейного життя… Втім, вже через хвилину йому стало нудно і скориставшись звуковою завісою, він встав та пішов геть. Врешті-решт, музика припинилася і Олексій обернувшись до батька, жартома вигукнув: «Не чую оплесків!». Зрозумівши ж, що весь цей час він грав стільцю, котрий як і будь-який інший стілець був доволі стриманим в своїх емоціях, хлопець не на жарт розлютився. Не добираючи слів, він почав трощити все навкруги і трощив доти, доки не скінчилися сили.
З тих пір пройшло багато часу протягом якого, Олексій жодного разу не просив свого батька оцінити гру. Та й грати він став значно рідше, оскільки батько все частіше і частіше нагромаджував свого сина роботою. Відносини між ними ставали дедалі напруженіші і можливо б вилились у неприязнь якби кулінару не настав кінець.
Початком кінця стала чергова поїздка в Індію за однією дуже рідкісною і навіть легендарною рослиною, про місце дислокації якої знали лише деякі мудреці. Не дивлячись на це, Ноті старшому, як і попередні рази, все ж вдалося її відшукати. Та біда у тому, що разом з цією рослиною йому вдалося відшукати тяжку форму холери, котра не лишила бідоласі шансів на подальше існування. Хвороба протікала настільки швидко і гостро, що приїхати самостійно з Індії Нота вже не зміг, будучи доставленим в Україну на ношах.
Повідомивши Олексію, що той має готувався до гіршого, старенький лікар дозволив провідати батька. Втім, як тільки Олексій зайшов в палату, йому спало на думку, що лікар переплутав пацієнтів, адже чоловік який знаходився в ліжку мало нагадував батька. Провалені щоки надавали обличчю обрисів голого черепа, а бліда шкіра була більше схожа на чохол. Однак, найжахливіше виглядали очі, які тепер дивились на світ так, немов би він їм зовсім не цікавий. Дивно, як за декілька днів може змінити людину якась мікроскопічна мерзота.
— Красунчик, правда? — буркнув Нота старший, скорчивши усмішку від болю.
— Медсестра вже дістала мене твоїм номером телефону, — миттєво відповів Олексій, перевіряючи чи батько не втратив своє почуття гумору.
— А як вона дістала мене, — мовив Нота старший, очі якого блимнули життям.
«Значить не все так погано», — посміхнувся Олексій.
— Підеш з нею на побачення, коли вилікуєшся.
— Ну от, чорний гумор пішов… — промовив батько, сумно похиливши голову. — Єдина жінка, з якою я сходжу на побачення найближчим часом – це твоя матір. Мабуть вона втратить розум від люті, коли дізнається як я з тобою вчинив.
Не здогадуючись, що батько має на увазі, Олексій взяв його руку і хотів повідомити, що той був (вірніше є) дуже хорошим батьком і йому не має за що виправдовуватися перед матір’ю. Однак, Нота старший випередив його, ледве чутно мовивши:
— Знаєш синку, оте пілінькання… — Не доказавши, він скривився, як середа на п’ятницю і зовсім не біль став причиною такої реакції.
—Я можу займатися і тим і іншим, — мало не вигукнув хлопець.
Батько лагідно посміхнувся, мовляв , «Ти ще молодий… Що ти розумієш…», а потім сказав: