— Та годі вам, — хмикнув Галушка. — Хіба я складаю враження злопам’ятної людини?
У Ноти сильно зачесався язик повідомити цьому покидьку, що він взагалі не складає ніякого враження, однак це було б страшенним лукавством. Та й Галушка виявився швидшим…
— Ні. Врешті-решт, помста робить людину сліпою… Просто хотів, аби ви, пане Ното, оцінили наскільки тяжко нині живеться таким нездарам як я. А ця чудова картка є вісткою того, що я вас пробачив.
—Я спав і бачив твоє прощення!
— Ну навіщо цей сарказм, пане Ното? Ви просто ще не до кінця зрозуміли, які можливості відкривають картки «Чарісону» для тих, хто ними володіє, — загадково мовив Галушка.
— Ну так просвіти мене, — сухо кинув Нота.
— Ви можете ознайомитися з цим у меню… Я лиш хочу сказати, що наш молодий, ще не зовсім впевнений ресторанчик не здатен забезпечити всіх бажаючих такими подарунками. Вам я подарував як старому знайомому – інші, — розвів руками Галушка, — справа випадку.
— То я не один такий везунчик? — голосом, сповненим штучного жалю, запитав Нота.
— Ні, — відповів Галушка, — вас двоє.
— Як багато! — вигукнув Нота. — Другий також не прийняв тебе бідолашку на роботу???
Галушка посміхнувся, відчуваючи, що картина обличчя Ноти при зустрічі зараз може значно знизитися у ціні.
—Я не впевнений, що ви знаєте цю людину, однак ім’я їй Калашникова Марина Сергіївна...
Звичайно Нота її знав. Хіба міг Нота не знати одного із постійних і найприбутковіших своїх клієнтів? До певного часу Олексій не розумів, чому батько позаочі називає Марину Сергіївну «Великим Бобом». А після того як Нота старший розповів про свої пригоди у США, молодший перестав розуміти, чому батько не називає її «Величезним Бобом». Колись давно Олексій і Володя навіть жартували, що якби не Марина Сергіївна, то вони б вже працювали у Макдональдсі. І можете не сумніватися – деяка доля правди в цьому жарті явно була, адже раніше, Марина Сергіївна, з дитинства зневажаючи дієти, кожні два місяці поповнювала казну ресторану на одну «фірмову». Коротше кажучи – «діамантовий клієнт».
«Але, що цей покидьок задумав??? Хіба він зможе вмовити її не ходити у «Діамантовий язик», а ходити в «Чарісон»? Це ж безглуздя якесь».
—…Наша «галушка», обрала Марину Сергіївну з трьох мільйонів зовсім випадково, коли остання поверталася з якогось ресторану, — повідомив Андрій, спостерігаючи за реакцією Ноти.
— Це ж треба який збіг, — відреагував Нота, уявляючи як протикає голкою покидьку кришталик ока.
— Ну-у, не знаю наскільки розумно називати це збігом… Адже нічого особливого тут немає. Вона ж не якась вам рідня і на її місці міг опинитися будь-хто, — зауважив Галушка, продовживши розповідати з таким обличчям наче він все життя тільки те й робить, що рятує людей від паскудних ресторанів. — До речі, поверталась вона не сама, а з подругою і обидві вкрай не задоволені. Марина Сергіївна, наприклад, сказала, що ноги її в тому ресторані більше не буде, а подруга марно намагалася її заспокоїти. Ну а коли наша «галушка» привела їх сюди, вони навздогін одна одної казали: «За жодних обставин не ходіть в…», — раптом Галушка замовк, зробивши вираз обличчя людини яка, щось пригадує…
В цей час, у своїх думках, Нота без наркозу видалив Галушці, проткнуте голкою око і тримаючи в руках сталеві кусачки, переходив до зубів. Хоча кусачки він тримав однією рукою, а іншою, оголений дріт під високою напругою, що призначався для другого ока.
—…На язиці крутиться, але хоч вбийте не згадаю, — мовив Андрій, покрутивши пальцем біля кінчика язика.
— Ближче до суті, — сухо жбурнув Нота.
Галушка поклав руку на серце і з такою ж сердечною інтонацією мовив:
— Все, що мені потрібно, так це виконати свою обіцянку.