— Аби тільки ви могли нею скористатися, — прощебетала Оля. — Срібна картка річ вкрай індивідуальна.
— Як нижня білизна? — пожартував Нота.
— Саме так, — посміхнулась Оля, котрій з політичною гнучкістю вдалося відвертітися від запитання. І аби остаточно переконатися, що в їхні віртуозно сплетені сіті завітала саме та рибинка, дівчина кинула жарт у відповідь:
— Ви дозволите глипнути на ваші трусики ще раз?
— Ви наполягаєте? — засміявся Нота, все більше й більше радіючи цій легкій ресторанній бесіді.
Все ж менше і менше ця бесіда починала подобатися Тані. Адже доки її колега тріщить з відвідувачами, вона крутиться немов білка у колесі...
Тим часом, оглянувши картку ще раз і остаточно переконавшись, що їй не здається і не сниться, Оля миттю попрямувала шукати шефа, якого зустріла на півшляху. Галушка, що виглядав сьогодні просто неперевершено, ніжно взяв дівчину за плечі і прошепотів лиш одне слово: «Нота».
—Я зрозуміла, — зашарілася Оля. — Він запитав про картку, а ще замовив не надто жирний і не надто гарячий курячий бульйон.
— Передай Жені, аби він приготував кращий бульйон в його житті. Тимофію я вже повідомив…
— Так, шеф! — вигукнула Оля, після чого обмінявшись з шефом усмішкою, розійшлась з ним, як в морі корабель з набагато більшим кораблем.
Тим часом Галушка поправив краватку, змахнув з плеча пилючку, зітхнув, почесав зад і взявши курс на Ноту, котрий ні про що не підозрюючи читав меню, попрямував до нього.
Зайнятий читанням меню, Нота не надто помічав те, що коїлося навколо і Галушку, який підійшов до столику на відстань витягнутої руки він побачив лишень після доволі привітного:
— Добридень, пане Ното.
Нота підняв очі і через мить з його обличчя можна було малювати картини, які б пускались з молотка за мільйони доларів. (звичайно при умові, що їх автор був доволі відомий і помер дуже давно).
— Добрий… — скоріше механічно повторив, ніж свідомо мовив Нота. Зрештою, він швидко увімкнувся і грубувато відказав: «Мене вже обслужили».
— Жодних сумнівів, — посміхнувся Галушка. — Я присяду, якщо ви не проти?
— Авжеж, — занадто легко для подібної зустрічі кинув Нота, не дивлячись на те, що три роки пристойний термін.
Галушка, в кращих традиціях джентльменства, галантно, відсунув для себе стілець, сів за столик і демонстративно ткнув погляд у картку, котрою Нота тепер намагався розрізати скатертину.
— Срібна… — тихо мовив Галушка, блимнувши іскрами в очах.
— Тепер я здається розумію… — намагаючись виглядати спокійним, промовив Нота.
— Так? І що ж? — посміхнувся Галушка.
— Ну-у… Хоча б те, що ніякого виграшу мені сьогодні не світить, — голосно засміявся Нота.