П’ятниця. В передчутті свята, Нота вдягнув один з кращих своїх костюмів, взяв картку «Чарісона» і попрямував туди, де його вже кілька днів чекав не аби який сюрприз. Як виявилося, «Чарісон», враховуючи його розташування, добре проглядалася з «Діамантового язика». Але це з одного боку. З іншого, ресторан добре проглядався з «Діонса». Втім, «Діонс» був побудований на пагорбі навіть вищому, ніж «Діамантовий язик», тому не дивно, що з нього добре проглядалася половина Києва. Власник «Діонса» – Ганіш, зовсім не випадково обрав це місце, а тому що полюбляв дивитися на всіх з гори. В цілому ж: «Діонс», «Діамантовий язик», а тепер і «Чарісон», створили щось на кшталт «Київського трикутника» де відбувалися справді чудернацькі речі.
…Екстер’єр не вразив Ноту навіть на краплю, хоча досвід підказував йому, що всередині все може виявитися по іншому. Втім, завітавши туди, ніякого "вау" ефекту Нота також не відчув. «Так — мило; так — затишно, але коли цього було достатньо?». Хоча зрештою, варто визнати, що даний ресторанчик без особливих зусиль посяде своє місце на ринку громадського харчування, даючи прихисток студентикам та всім іншим кому не вистачить грошей на щось краще.
Очима забронювавши затишний столик біля кутка, Нота через секунду розташувався, після чого до нього риссю підбігла офіціантка. Привітавшись, вона надала йому меню, котре Нота відкрив і одразу ж закрив.
— У вас є курячий бульйон? — запитав Нота.
— Звичайно, — посміхнулась дівчина.
— Чудово! — зрадів Нота. — Але нехай він буде не надто жирним.
— Добре! Щось іще?
— І не надто гарячим.
— Добре, — знову посміхнулась офіціанточка, яка чомусь не могла звільнитися від думки, що перед нею ревізор. З іншого боку, жіноче чуття і досвід підказували Олі дивний варіант, при якому підсвідомість Ноти примушувала його затримати таку прекрасну лялечку поряд з собою якомога довше.
Впевнившись, що вередливому клієнту більше нічого не потрібно, Оля поспішила на кухню, аби повідомити про замовлення. Однак, клієнт виявися не тільки вередливим, але ще й забудькуватим.
— Дівчино!!! — вигукнув Нота, прикувавши до себе увагу кількох зайвих очей.
Оля, не подаючи ніяких ознак того, що її дістали, покірно повернулася до клієнта.
— Зовсім забув… — з докором в свою адресу і майже пошепки мовив Олексій.
Було помітно, «він трохи нервується», тому Оля вирішила, що зараз Нота дістане каблучку і попросить кинути її в бокал з вином, аби здивувати свою другу половинку.
Навіть за такий короткий проміжок часу (відколи існує ресторан), Олі вже кілька разів доводилося здійснювати подібне, що дуже вдало підкреслювало надлишкову банальність деяких осіб чоловічої статі. Втім, згодом дівчина згадала про не надто жирний і не надто гарячий курячий бульйон, після чого її припущення втратило будь-який сенс. Та й ми, на відміну від Олі знаємо, що особливих причин нервувати у Ноти не було. Просто цей дурень вже вдруге заплутався в своїй кишені між паспортом і гаманцем. Позаплітавши пальці у вузлики, Нота все ж таки спромігся знайти те, що шукав… Побачивши сріблясту клієнтську карту, офіціантка перетворилася на прекрасну статую часів ренесансу.
— Мені дала її ваша «подушка», — зніяковіло посміхнувся Нота і помітивши, що офіціантці потрібно трохи часу аби оговтатися, додав: «Тут написане моє прізвище».
Нота подивився на картку уважніше аби переконатися, що прізвище не стерлося і переконавшись, знову перевів свій погляд на офіціантку.
— Дозволите глянути? — нарешті промовила Оля.
— Звичайно! — усміхнувся Нота.
Обдивившись картку і зрозумівши, що «пташка» справді «прилетіла», Оля загадково посміхнулась, після чого повернула її законному володарю.
— Вам принесуть додаткову страву, а може навіть і дві, — повідомила офіціантка, дивлячись на Ноту, немов на весільний торт.
— Ого! — здивувався Нота. — А можна поцікавитися, чому саме моє ім’я вигравіювали на картці?