У цей момент Ноті захотілося провалитися під землю прямісінько в безлад його величезного підвалу, адже одне діло коли не слухають, або вертять носом люди далекі від музики і зовсім інше, коли подібні Черненку, не добираючи виразів, змішують твою гру з багном.
— Богом клянуся, я не паплюжив її, а лишень трохи переробив, — спробував виправдатися Нота.
Однак таке пояснення тільки ще більше обурило музиканта:
— Не переробили, а просто неправильно зіграли! Ви взагалі різницю чуєте? У вас має бути все в порядку зі слухом! — не стримував емоцій Віктор, звертаючи на себе увагу деяких відвідувачів.
— Вибачте, я самоучка. Плюс, якщо чесно, то люди тут не помічають фальші, — намагався заспокоїти його Нота, за що цього разу був нагороджений більш м’яким тоном свого співрозмовника.
— Люди взагалі мало що помічають, але це ж не привід обманювати себе?Правильно?
— Правильно, — покірно хитнув головою Олексій і почесавши потилицю додав, — Вибачте, ще раз. Ви навіть уявити не можете, наскільки мені соромно. Якщо дозволите, я хотів би пригостити вас чимось за рахунок закладу?
Нота міг присягнутися чим завгодно, що на якусь мить обличчя Віктора вкрилося цікавістю, однак врешті-решт він сухо мовив:
— Не варто. Просто не грайте до тих пір, поки я не доїм свій суп і не піду, добре?
— Добре, — знову покірно кивнув головою Нота, а сам, провівши Черненка поглядом, миттю помчав на кухню вмовляти свого шеф-кухаря піти на злочин.
Забігши в свята-святих, мов скажена курка, Нота зіткнувся з Миколою, котрий обережно ніс шестилітрову каструлю супу. (Скажіть, «Прощавай суп!»). Завжди спокійний Фуа-гра і зараз не проявив особливих емоцій, хоча ті нечисленні краплини, які потрапили на самого Ноту, були доволі гарячими. Можна тільки уявити, що відчував Микола, в якого все пузо було в юшці.
—Я вирахую це зі своєї зарплатні і зарахую в твою! — мимохідь кинув Нота.
У відповідь Микола лиш встиг пробурмотіти: «Нічого страшного», — після чого почав витирати суп зі свого пуза.
Побачивши шефа, котрий мчав на всіх парах, Володя тяжко зітхнувши подумав:«Напевно хтось йому зааплодував і тепер пів дня доведеться вислуховувати, як голосно і під яким кутом розташовувались долоні». Втім, все виявилося у сто разів гірше.
— Настав час фірмової!!! — підстрибнувши від радості на кілька сантиметрів, вигукнув Нота.
— А чому про це повідомляєте особисто ви? — здивувався Володя, відчувши біду.
— Тому що у нас особливий гість, — загадково мовив Нота.
Та справа в тому, що Володя ненавидів загадки, особливо ті, які стосувалися кухні. І розгадувати цю в нього не було ніякого бажання. Втім, він вирішив Ноті підіграти:
— До нас приїхав якийсь олігарх?
— Ні, цього гостя ми почастуємо фірмовою безкоштовно, — радісно прошепотів Нота, взявши зі столу петрушку.
— Іноді ви вмієте смішно жартувати, а іноді – як зараз… — сухо відповів Володя, відібравши у Ноти петрушку і викинувши її у сміття.
— Розумію твою здивованість, але це ніякий не жарт, — серйозно мовив Нота.