«Наш постійний клієнт... Як же солодко звучить. Вона б могла бути і моїм постійним клієнтом… І буде, трясця її матері!!!».
—Я подам на вас в суд!!! — вигукнув у відчаї Галушка. — Це публічна обіцянка винагороди! Ви мені винні!
—В суд??? — злякано запитав Нота. — Мабуть моїм справам не позаздриш, якщо той чоловік за столиком біля фонтану твій дядько, адже він суддя апеляційного суду. Тоді мені доведеться підшукати собі хорошого адвоката, накшталт того, який наминав лобстерів справа від судді. Чи може він твій старший двоюрідний брат??? В такому випадку, надінь на мене кайданки просто зараз!!! — Нота простягнув обидві руки вперед, а голову похилив так, ніби готовий до конвоювання.
Ледве стримуючи себе від люті і тієї гидоти, яка нестерпно пекла в очах, Галушка поплентався до дверей. Відкривши їх, хлопець зупинився і не обертаючись до того на кого не міг дивитися, мовив:
— Ти абсолютно правий, покидьку – немає тут моїх родичів. Через три години моя мати почне накривати стіл, а батько поїде в магазин купувати найдорожче шампанське яке тільки зможе знайти. І все заради того, аби відсвяткувати день, про який їх дивакуватий син мріяв з самого дитинства. Та ти покидьку ніколи мене не зрозумієш, бо ресторан, як і мабуть все в цьому житті тобі дісталося просто так… До побачення, — на останок кинув Галушка, зачинивши за собою двері і не підозрюючи, наскільки скоро це побачення відбудеться.
Залишившись у кабінеті наодинці з собою, Нота кинувся в роздуми, під назвою: «Чому я іноді поводжу себе як паскудь?». Врешті, Олексій дійшов висновку, що повівся з хлопцем надто жорстоко, що приготовані ним язики зовсім непогані, що ще не пізно його наздогнати аби вибачитися і що гордість не дозволить цього зробити.
Та не встиг Нота звести свої роздуми до спільного знаменника, як у кабінет ледве не знявши двері з петель влетів Галушка. Його очі були переповненні люттю, а уста… Зрештою, також люттю. Що ж стосується правої руки – то в ній виблискував гострий сріблястий ніж, котрий скоріше за все був відібраний у когось із клієнтів. «Ну от і все… Кінець тобі, Олексо…», — подумав Нота, злякано втиснувшись в крісло, немов пілот під силою перенавантаження. Тим часом Галушка, підбіг до столу, нахабно відсунув тарілку з фугу на середину і закричав: «Сядь на місце паскуда!!!», побачивши, що Нота виявив бажання підвестись. Між тим Олексій і собі заверещав: «Охорона!!!»
Не гаючи часу, Галушка почав свою знамениту промову, яка супроводжена наругою над фугу, запам'ятається кожному з цих двох по-своєму...
— Виходячи з кабінету, я зловив себе на думці, що мене нудить від вас! Від вас; Вашого ресторану і від цієї клятої рибини! — вигукнув Галушка, встромивши ніж в рибу неначе в масло. — А навіщо мені працювати там, де мене нудить?!
— Охо-ро-она!!! — несамовито заверещав Нота.
Андрій тим часом відтяв рибині голову і, жбурнувши її Ноті у мордяку, перейшов до нутрощів: «Адже я буду блювати у замовлення!!! Ні! Це нікуди не годиться!», — лютував хлопець: «Я відкрию власний ресторан!!! І він буде у сто разів кращим за твій мерзенний…».
Несподівано в кабінет вбігли два янгола-рятівника в доволі банальній подобі охоронців, кожний з яких, був трохи більший ніж Арнольд Шварцнегер на піку своєї спортивної кар’єри. Вони, мов набиту ватою ляльку, швидко взяли Галушку під пахви і понесли геть, зачинивши двері, з іншого боку яких глухо долинуло: «Відкрию власний ресторан…».
У стані близькому до шоку, власник «Діамантового язика» втратив дар мови. Краплини фугу розтікалися по його обличчю невеличкими потічками, що біля самої бороди водоспадом стікали на підлогу. Чесно кажучи, Олексій думав, що наступним після фугу у черзі божевільного правосуддя буде саме він… І несподівано, його здогадки отримали міцне підґрунтя, адже двері знову мало не зірвало з петель і в кабінеті знову опинився Галушка.
—Я просто забув тобі дещо сказати! — захекавшись повідомив Андрій, переляканому Ноті. — Твоя гра на роялі – повне лайно!!!
Почувши ці слова, Нота миттю почервонів і ледве не зірвавши горлянку закричав:
— Пішов геть звідси!!!!!
Немов би виконавши побажання свого шефа, вдруге прибігли спітнілі охоронці і знову, взявши Андрія під пахви, винесли його з кабінету прямісінько на вулицю. Втім, тепер хлопець висказав покидьку все, що хотів, намалювавши на своєму обличчі посмішку, а в душі, відчувши неймовірну легкість. Чого не можна було сказати про Ноту, котрого переповнювала страшенна лють і навіть образа на цього дурного вишкребка. «Та що він розуміє в музиці?», — подумки запитав себе Олексій, після чого трохи послабивши краватку, почав витирати з обличчя залишки риби.
Тим часом, недолугі охоронці викинули Галушку на сходи, немов паршивого кота, за що в свою адресу отримали не надто ввічливий жест з одразу двома середніми пальцями. З кишені у Андрія випав сертифікат переможця конкурсу, а з голови – бажання працювати у «Діамантовому язику». Згодом і те і інше вітер віднесе далеко-далеко, а на заміну, принесе Галушці силу, енергію, розум, хитрість, цинічність, навіть жорстокість, до біса багато удачі і найважливіше – унікального друга.
"Чарісон"
Ні для кого не відкриємо таємницю коли скажемо, що в житті багатьох людей мали місце так звані «переламні моменти». І як ви розумієте, мова йде зовсім не про ті моменти, коли ми ламаємо собі руку чи ногу, а про ті події, після яких ми починаємо дивитися на цей світ інакше. Результати таких подій не завжди чудові, як і самі події, однак саме вони дозволяють нам пройти величезний шлях до розуміння того, що таїлося за ширмою всього в декількох сантиметрах від нас. Можна дуже легко уявити собі таку подію у вигляді спорт-кара, який люб’язно погодився підвезти нас до краю горизонту, помітивши, що ми ледве переставляємо ноги. Вже через якихось пару хвилин ми дістанемося до потрібної нам точки, але зважаючи на те, що це все ж таки спорт-кар, на комфортну поїздку розраховувати не варто.
Якщо ж повернутися до Галушки, то саме зустріч із Нотою стала для нього подібним спорткаром, на якому він промчався з шаленою швидкістю до свого горизонту, викинувши по дорозі залишки наївності, боягузтва і м’якотілості, підібравши натомість чітке усвідомлення того, що світ жорстокий та цинічний, і якщо ти не будеш таким як світ – начувайся.
Без особливих труднощів здавши ЗНО, Галушка вже через три місяці гриз граніт науки на факультеті «Гарячі закуски» Львівського університету кулінарії. Швидко залишивши позаду всіх своїх однокурсників, Андрій тим не менш так і не довчився. Ні, його не вигнали… Просто, на третьому курсі у нього з’явилася можливість вибитися в люди раніше ніж інші, а ще спробувавши нові набуті якості в запеклій боротьбі. Що це була за боротьба, ви дізнаєтеся трохи згодом… Можна лиш натякнути, що Галушка впорався блискуче і тепер до їх наступної зустрічі з Нотою залишалося кілька лічених місяців…