— Все-одно гадки не маю, — відповів Галушка.
— А з якими ти маєш гадку? — вже трохи роздратовано запитав Нота.
— Взагалі не маю. Жодної світлої думки, — з жалем в голосі розвів руками Андрій, не розуміючи навіщо він взагалі завів цю дурну яєчну розмову. Адже набагато краще скоріше з нею покінчити і перейти до умов стажування!
Однак Нота був іншої думки. Він, не сказавши і півслова, підійшов до вікна за яким, не підозрюючи про початок драми що ось-ось розіграється в цьому кабінеті, метушилися десятки киян.
— Якщо чесно, то я не розумію... — мовив Галушка, — адже в правилах конкурсу не було й слова про якісь етапи. Та й по телефону ви нічого не сказали. Я хоча б підготувався.
— Знаєш чому саме ти переміг у конкурсі? — запитав Нота, проігнорувавши його невдоволення.
— Тому, що я приготував кращу страву, — не примусив довго чекати себе з відповіддю Галушка.
Нота посміхнувся:
— Дійсно кращу, — погодився він. — Але з гірших!
Ось тепер якась сволота відкрила на кухні банку з соленими огірками, через що по всьому ресторані і особливо у кабінеті Ноти запахло кислим.
— Просто від твоїх маринованих язиків мене не знудило. І дуже тобі за це дякую, — поклав на груди руку і вклонився Нота, помітивши, як у його юного співрозмовника заблищали очі.
Ні, вважаючи себе справжнім чоловіком, Галушка не рюмсав. Просто щось дуже пекуче потрапило йому в обидва ока.
— Але… Навіть так я переміг, — проскиглив Андрій голосом агонізуючої качки. — Ви повинні надати мені стажування!
— Не впевнений, що тобі допоможе стажування, — майже по-батьківськи мовив чийсь майбутній шеф.
— Чорт забирай! Звичайно допоможе! — збуджено вигукнув Галушка, скочивши зі стільця. — Я ж готую з самого дитинства. Всім моїм знайомим і рідним вкрай до смаку те, що я готую!
— Воно може і так... — погодився Нота, сівши за стіл. — От тільки скажи, скільки своїх знайомих та рідних ти помітив у моєму ресторані?
Настала тиша, яка протривала достатньо довго для того, аби Нота намірився посміхнутися. Втім, Галушка вчасно кинувся у блеф:
— За столиком біля величезної статуї сидить моя тітка, — захлинаючись мовив хлопець.
— Та невже? — всміхнувся Нота. — І як звуть твою тітку???
«А щоб його біс порвав! Невже він її знає? Чи може просто блефує?».
Побачивши, що Галушка набрав у рота посліду, Нота поспішив йому пояснити, що:
— Звуть її Калашникова Марина Сергіївна і вона наш постійний клієнт. Але ти молодець! Кумедно вигадав, — жартома зааплодував кінчиками вказівних пальців Нота.