-- Я йду з ним.
-- Йому це може не сподобатись.
-- Мені насрати, чи йому це сподобається. Цим разом Зуаду від мене не втекти. Борг став занадто великий, -- його обличчя зм’якло і стало сумним. – Що з Сонечком? Вона вже знає про Щигля?
-- Не думаю. Ще ніхто не вернувся в Діл. Елмо гадає, він може робити все, що йому заманеться, лишень щоб Капітан не довідався, поки він не доведе справу до кінця.
-- Добре. Не доведеться з ним про це сперечатися.
-- Перевертень не єдиний Поневолений в місті, -- нагадав я йому.— Перевертень казав, що відчуває Кульгавого.
Ворон знизав плечима. Кульгавий його не обходив.
Двійник Корні підійшов до нас. Ми зірвалися на ноги. Я був не в собі, однак зауважив, що Ворон дещо зблід. Добре. Отже, він не завжди холодний, як камінь.
-- Ти підеш зі мною, -- сказав він Ворону. Тоді поглянув на мене. – І ти. І сержант.
-- Вони знають Елмо, -- запротестував я. Той тільки посміхнувся.
-- Ви виглядатимете, як повстанці. Тільки хтось з Кола може виявити обман. А їх у Веслі немає. Повстанці покладаються лише на самих себе. Ми скористаємося тим, що вони не додумалися викликати підмогу.
Повстанці страждають від політичних махінацій так само, як і ми.
Перевертень кивнув Одноокому.
-- Як там справи у полковника Зуада?
-- Ще не розколовся.
-- Міцний горішок, -- неохоче признав Ворон.
-- Ти вже маєш імена? – запитав мене Елмо.
В мене назбирався доволі показний список. Елмо був задоволений.
-- Рушаймо, -- сказав Перевертень. – Поки Кульгавий не завдав удару.
Одноокий сказав нам гасло. Переляканий, переконаний, що я до цього не готовий, та ще більше переконаний, що не посмію виступити проти вибору Перевертня, я плентався позаду Поневоленого.
Не знаю, коли це трапилося. Просто, я підняв погляд і побачив, що йду серед незнайомців. Я забулькав, як індик в спину Перевертня. Ворон почав сміятися. Тоді я зрозумів. Перевертень кинув на нас свої чари. Тепер ми виглядали, як керівники повстанських сил.
-- Хто ми? – запитав я.