Я теж так думав.
Але ми залишили Опал без нього.
Вночі Капітан отримав кілька неприємних повідомлень.
-- Цих троє були якимись великими цабе, -- було його єдиним коментарем.
-- Вони мали значки Кульгавого, -- сказав я. – Що за історія з Вороном? Хто він?
-- Хтось, хто не поладнав з Кульгавим. Його підставили й залишили, гадаючи, що він мертвий.
-- Про жінку він тобі нічого не розповідав?
Капітан знизав плечима. Я сприйняв це як “ні”.
-- Б’юся об заклад – це його дружина. Напевно зрадила його.
Такі речі тут звична справа. Змови, вбивства і неприхована боротьба за владу. Всі радощі декадентства. Леді не забороняє нічого. Можливо ці ігри забавляють її.
Просуваючись на північ, ми наближалися до серця імперії. З кожним днем місцевість навколо нас ставала щораз непривітнішою. Місцеві жителі – щораз більш суворими, похмурими та замкнутими. Не дивлячись на пору року, я б не назвав цю землю щасливою.
Настав день, коли ми мали пройти повз саму душу імперії, Вежу в Чарах, яку Леді збудувала після воскресіння. Нас супроводжували безпристрасні вершники. Ми не наблизилися до Вежі навіть на п’ять кілометрів, та все одно її силует здіймався високо над обрієм. Масивний куб з темного каменю, висотою щонайменше сто п’ятдесят метрів.
Я вивчав її весь день. Якою була наша володарка? Чи я коли-небудь побачу її? Вона інтригувала мене. Тієї ночі я написав трактат, в якому спробував описати її, але він звівся до романтичних фантазій.
Наступного дня ми зустріли вершника з блідим обличчям, що мчав на південь в пошуках нашого Загону. Його значок вказував, що він послідовник Кульгавого. Наші розвідники привели його до Лейтенанта.
-- Ви, курва, не дуже поспішаєте. Вас чекають в Форсбергу. Годі шаройобитися.
Лейтенант – спокійний парубок, що звик до поваги належної його чину. Він настільки здивувався, що й словом не обмовився. Кур’єр ще більше розійшовся. Тоді Лейтенант запитав:
-- Яке ваше звання?
-- Капрал. Кур’єр Кульгавого. Чувак, рухай свою сраку. Він не потерпить такого лайна.
Лейтенант відповідає за дисципліну в Загоні. Він зняв цей тягар з плечей Капітана. Він доволі розсудливий і справедливий чоловік.
-- Сержант! – гаркнув він на Елмо. – Ходіть сюди.
Лейтенант був розлючений. Звичайно, тільки Капітан звертається так до Елмо.
В той час Елмо їхав поряд з Капітаном. Він пустив коня риссю вздовж колони. Капітан поскакав за ним.