-- Ми повинні були відпочивати пару тижнів.
Він знайшов собі подругу, першу відколи я знаю його. Капітан знизав плечима.
-- Ми потрібні на півночі. Бунтівник на ім’я Загребельний відбив у Кульгавого фортецю біля Діла.
Новоприбулі підійшли до нас.
-- Що трапилося з компанією у гроті Камелій? – зажадав один з них. В нього був плаксивий, гугнявий голос. Я відразу наїжачився. Від нього тхнуло зарозумілістю і зневагою. Я не чув подібного відтоді, як вступив у Чорний Загін. Люди в Берилі не сміли розмовляти таким тоном. Я сказав собі, що в Опалі не чули про Чорний Загін. Поки що не чули.
Цей голос подіяв на Ворона наче удар молотом по потилиці. Він заціпенів. На мить його очі перетворилися на крижинки. Тоді куточки очей зморщилися від посмішки – найбільш зловіщої, яку я бачив у своєму житті.
-- Тепер я знаю, що призвело до нетравлення шлунка у лорда Джалена, -- прошептав Капітан.
Ми сиділи нерухомо, завмерши в очікуванні найгіршого. Ворон повільно повернувся і встав. Трійця побачила його обличчя. Плакса почав задихатися. Його товариша затрусило. Жінка відкрила рота, але не видала з себе жодних звуків.
Звідки у Ворона з’явився ніж, я не знаю. Все відбулося занадто швидко, щоб встежити. В плакси лилася кров з перерізаного горла. В його товариша в серці стирчав клинок. А ліва рука Ворона стискала горло жінки.
-- Ні. Благаю, -- прошептала вона, але якось непереконливо. Вона не сподівалася на милосердя. Ворон стиснув сильніше, змушуючи її стати на коліна. Обличчя в неї роздулося і стало фіолетовим, вивалився язик. Вона схопила його за зап'ясток, здригнулася. Він підняв її та дивився просто в очі, поки вони не закотилися і жінка не обвисла. Вона здригнулася ще раз і померла.
Ворон різко забрав руку. Він дивився на свою тремтячу лапу з жахливим виразом на обличчі. Він весь почав труситися.
-- Док! – гаркнув Капітан. – Хто в нас тут по медичній частині?
-- Гаразд.
Люди почали реагувати. Цілий сад дивився на нас. Я оглянув плаксу. Труп. Його друзяка теж. Я повернувся до жінки.
Ворон стояв на колінах. Він тримав її за ліву руку. В його очах блиснули сльози. Він зняв з неї золоту каблучку і заховав до кишені. Це все що він забрав, хоча на ній був цілий маєток в коштовностях.
Наші погляди зустрілися над тілом жінки. В його очах я знов побачив лід. Його погляд питав, чи посмію я сказати вголос про свою здогадку.
-- Не подумайте, що я сцикло, -- пробурчав Одноокий. – Але може валимо звідси до бісової матері?
-- Гарна ідея, -- підтримав Елмо і почав накивати п’ятами.
-- Рухайся! – гаркнув Капітан на мене і потягнув Ворона за руку. Я пішов слідом.
-- До світанку я закінчу всі свої справи, -- сказав Ворон.
Капітан оглянувся.
-- Еге ж, -- було все, що він сказав.