-- Ні.
-- Подумай краще. Твоя присутність може поставити під удар весь Загін.
-- Не поставить. Це особиста справа. Ви не матимете з цим нічого спільного.
Капітан обдумав його слова. Він не з тих, хто пхає носа в чиєсь минуле. Без причини. Цим разом він вирішив, що причина є.
-- Як це ми не матимемо з цим нічого спільного. Цілком очевидно, що лорд Джалена має щось проти тебе.
-- Не Джалена. Його друзі. Давня історія. Я все залагоджу, перш ніж вступати в Загін. П’ятеро людей помре і справі кінець.
Мене це зацікавило. Ах, запах таємниць і темних справ, обман і помста. Основа будь-якої хорошої історії.
-- Я – Док. Є якісь особливі причини, чому ти не хочеш поділитися з нами?
Ворон повернувся в мій бік, очевидно, зібравши волю в кулак.
-- Справа давня, особиста і доволі делікатна. Не хочеться про це розводитися.
-- В такому випадку, я не можу проголосувати за те, щоб тебе прийняти, -- промовив Одноокий.
Двоє чоловіків і жінка наблизилися по кам’яній доріжці та зупинилися, споглядаючи на місце де донедавна знаходилися лорд Джалена і його компанія. Запізнилися? Вони були здивовані. Я спостерігав як вони радилися.
Елмо підтримав Одноокого. Лейтенант теж.
-- Док? – запитав Капітан.
Я проголосував за. Я відчував запах таємниці та не хотів упускати її.
-- Я знаю частину історії, тому підтримую Одноокого. Заради Загону. Я хотів би прийняти тебе, але… Залагодь все до нашого від’їзду, -- сказав Капітан Ворону.
Новоприбулі направилися до нас. Вони задерли носи, але були сповнені рішучості довідатися, куди поділися їхні товариші.
-- Коли ви від’їжджаєте? – запитав Ворон. – Скільки в мене часу?
-- Завтра. На світанку.
-- Що? – перепитав я.
-- Зажди, -- сказав Одноокий. – Чому так швидко?
Навіть Лейтенант, який ніколи нічому не дивується, сказав: