-- Найочевиднішим виходом була б ліквідація замовника наших послуг, -- зауважив я. Мої слова повиснули в повітрі немов старий, гидкий запах. Немов сморід в гробниці форвалаків. – Зважаючи на наш пошарпаний стан, ніхто не буде звинувачувати нас, якщо ми проґавимо вбивцю.
-- Ти підступна людина, Док. – сказав Там-там і зіграв барабанний дріб ще раз.
-- Чия б корова мукала. Ми збережемо залишки репутації. Ми й раніше зазнавали невдачі. Й доволі часто.
-- Мені подобається, -- ствердив Капітан. – Розходимося, поки не прийшов Синдик і не запитав, що відбувається. Там-там, ти залишся. В мене є для тебе справа.
Ніч була сповнена криків. Душна, липка ніч, з тих, що стирають останню, тонку грань між цивілізованою людиною та потворою, яка таїться в її душі. Крики доносилися з будинків, де страх, жар і тіснява занадто сильно потягнули за ланцюги, на яких сиділа ця потвора. З затоки ревів холодний вітер, який гнав велетенські штормові хмари. В хмарах гарцювали блискавки. Вітер вимів весь сморід з Берила. Злива вимила його вулиці. В ранковому світлі Берил здавався зовсім іншим містом, тихим, свіжим і чистим.
Ми йшли до набережної вулицями, вкритими калюжами. Стічні води все ще бурлили канавами. До обіду повітря знов стане важким і ще більше вологим ніж будь-коли. Там-там вже чекав нас на винайнятому човні.
-- Скільки ти наварив на цій оборудці? Це корито потоне ще до того, як ми досягнемо Острова, -- сказав я.
-- Нічогісінько, Док, -- в його голосі звучало розчарування. Вони з братом ще ті спекулянти та пройдисвіти. – Жодного мідяка. Цей човен набагато кращий, ніж видається. Його власник – контрабандист.
-- Повірю на слово. Тобі краще знати! – проте я з осторогою ступив на борт. Він насупився. Там-там та Одноокий очікували, що ми вдаватимемо, ніби не помічаємо їхню жадібність.
Ми вирушили в море, щоб укласти угоду. Капітан видав Там-таму цілковиту свободу дій. Ми з Лейтенантом поплили з ним, щоб дати йому копняка, якщо його почне заносити. Мовчун і півдесятка солдат супроводжували нас, щоб справити враження. Біля Острова нас гукнули митники з баркаса. Вони навіть не встигли рушити з місця, як наш і слід прохолов. Я присів і глянув попід щоглу. Чорний корабель вимальовувався щораз більший і більший.
-- Клятий корабель – цілий плавучий острів.
-- Завеликий, -- буркнув Лейтенант. – Під час бурі така громадина розлетиться на тріски.
-- Чому? Звідки ти знаєш? – навіть переляканий, я продовжував цікавитися своїми побратимами.
-- В молодості я ходив у море юнгою. Тому й розбираюся в кораблях. – Його тон відбивав будь-яку охоту розпитувати далі. Більшість хлопців воліють тримати своє минуле при собі. Чого ще можна очікувати від банди негідників, яких утримує разом тільки спільна боротьба проти цілого світу.
-- Не завеликий, якщо хтось володіє відповідними чарами, -- заперечив Там-там. Він весь тремтів та вистукував на барабані безладний, тривожний ритм. Він і Одноокий однаково ненавиділи воду.
А на маєш! Таємничий чорнокнижник з Півночі. Корабель чорний, як смола в пеклі. В мене почали здавати нерви.
Команда опустила трап. Лейтенант швиденько піднявся на борт. Побачене справило на нього враження.
Сам я не моряк, але здавалося, на кораблі дійсно панували дисципліна і порядок.
Молодший офіцер вказав на Там-тама, Мовчуна і мене, та попросив йти за ним. Він повів нас вниз по сходах, а потім коридорами в напрямі до корми. По дорозі він не промовив ані слова.
Посланець з Півночі сидів, схрестивши ноги, на розкішних подушках, на фоні розчинених вікон, в каюті, гідній східного падишаха. Я витріщився, широко відкривши рота. В Там-тама жадібно запалали очі. Посланець засміявся.
Його сміх приголомшив нас. Тонкий смішок, що скоріше личив би якійсь п’ятнадцятилітній красуні в нічній таверні, ніж потужному магові, перед яким тремтять королі.
-- Пробачте, -- сказав він, вишукано прикриваючи рукою місце, де був би його рот, якби не чорний моріон. Потім додав: -- Сідайте.