"Робінзоном на колесах" називають Георгія Федоровича Гончарова, московського інженера. Лозівці написали йому листа, коротко розповіли про свій клуб, Музей історії велотуризму і попросили надіслати відомості про свої велопробіги. Можна було скористатися послугами пошти, але заступник голови Всесоюзної федерації велотуризму Георгій Федорович вирішив підтримати хлопців живим словом і допомогти їм ділом у благородній справі. Ясна річ, у Лозове прибув не літаком і не поїздом, а на своєму двоколісному "білому лебеді".
— Для нас, лозівців, це була радісна подія, — повідає Геннадій Жогов, заступник голови клубу, — Георгій Федорович привіз цікаві матеріали, поділився своїм велодосвідом, підказав нові адреси для пошуку, дав чимало корисних порад. Наше знайомство переросло у справжню дружбу. Листуємося, часто буваємо в гостях, він у нас, ми у нього в Москві. Зустрічі завжди цікаві, бо є про що говорити.
"Білий лебідь" Гончарова котив нелегкими трасами Бухара — Ташкент, Якутськ — Улан-Уде — Іркутськ, Колимським шляхом, Андижан — Нукус, трасою зАМу… Брав участь у прокладенні нових маршрутів, наприклад, через підхмарні іеревали Душанбе — Мургаб. У маршрутних блокнотах москвича занотовано понад 40 дальніх походів, не рахуючи ті тисячі кілометрів, які накрутив у вихідні дні. А сів на велосипед наперекір лікарям. У юності в його серці виявили якісь загрозливі шуми і категорично заборонили займатися фізичною культурою. Його величність Велосипед, так називає свого друга Гончаров, повернув йому і здоров'я, і наснагу до життя. "їдеш іноді на велосипеді, наче летиш. Слово честі, хочеться зупинитися, зняти шанобливо перед ним капелюх і виголосити щось урочисте", — занотував він у своєму дорожньому щоденнику. У 55 років медична комісія обстежила його організм і найшла серце абсолютно здоровим, без будь-яких відхилень.
У сім'ї Гончарових кожен має велосипед — дружина, донька і син Федір, який у свої 18 років виборов першість Москви серед юніорів. До речі, у сина, як і в батька, здоров'я виявилося теж кепським. Часто хворів, простуджувався, ріс кволим. Батько "прописав" йому триколісний велосипед, і малий Федір навчився щонайперше крутити педалі, а вже потім ходити. У дошкільному віці Георгій Федорович зманював його на велопрогулянки по місту, кожного разу вирушали все далі і далі. Коли ж виповнилося десять років, Федір відзначив свій "ювілей" 100-кілометровим велопробігом. Він же, велосипед, привів Федора Гончарова у великий спорт, до Інституту фізичної культури.
Неповторні сторінки вписує двома колесами в історію велотуризму і наш земляк — С. Г. Кривенков, житель містечка Гайсин, що на Вінниччині. Степана Григоровича знають не тільки як непогамовного велотуриста, а і як автора популярної книжки "Твоє здоров'я — в твоїх руках", що вийшла друком у видавництві "Физкультура и спорт" за 1973 рік.
Із Степаном Григоровичем автор знайомий особисто, бував у нього в гостях. Йому вже за шістдесят, але повірте, не повертається язик назвати його дідусем. Променішають голубі очі, жвавішають жести, коли згадує свої велопробіги. А ще симпатичнішим він став, викотивши у двір "Чемпіона" — незмінного двоколісного партнера.
— З ним я завжди почуваюся у чудовому настрої,— казав Степан Григорович, обвівши сяючим поглядом трубчасту "статуру" друга, наче той мав якось підтвердити те. — У моєму житті радість була рідкісною. Та завдяки велосипеду — я оптиміст. Бадьорість і радість проймає мене, як тільки починаю крутити педалі.
А сумного було на його віку чимало. Кадровий офіцер у званні старшого лейтенанта змушений був достроково звільнитися в запас за станом здоров'я. Пішов працювати медичним статистом в районній лікарні. Робочі дні минали на стільці, але така поступка хворобі не втішала. Він ожив духом, коли придбав велосипед і почав їздити на роботу через день.
Велозахоплення Степана Григоровича підтримали працівники районної газети "Трибуна праці", з якою він співробітничав. Якось йому дали і таке редакційне доручення: об'їздити на велосипеді навколишні села і зібрати матеріал про рейди місцевих партизанів. Їздив після роботи. Його нариси і репортажі друкувалися в газеті, пізніше увійшли до колективного збірника про народних месників Украіни. Партизанськими стежками він проїхав 6 тисяч кілометрів — їх нарахував лічильник, подарований редакцією.
У прихильності Кривенкова до велосипеда є щось травінське, бо навіть узимку його можна побачити на двох колесах. Одного разу він виїхав у легкому вбранні на стадіон. Термометр показував —27 градусів, ніде ні душі. Згодом сюди завернув місцевий фотокореспондент. Щоб зробити сенсаційний знімок, йому довелося "підігрівати" камеру під кожухом. Кілька разів клацнув затвором і подався додому, бо сам замерз. А Степану Григоровичу хоч би що — промчався по колу ще кілька разів і повернув теж додому… приймати холодний душ надворі.
Велотурист із Гайсина С. Г. Кривенков.
Зимові велопрогулянки гайсинеці любить за те, що вони проганяют старечу в'ялість, зміцнюють нервові систему і захищають організм од простуд. Якщо засніженою вулицею не проїхати, тоді стає на лижі і пробіга обабіч траси до 30 кілометрів. Форма одежі традиційна: без головного убору, футболка-безрукавка, спортивни труси. Забачивши "моржа" на лижах, водії прошмигуючих мимо машин шанобливо вітали його голосними сиренами. Не обійшлося і без курйозу. Якось різко загальмувала на трасі "Колхида", і з кабіни вискочив незнайомий хлопець:
— Діду, вас що — роздягнули?! — на обличчі у водія щире співчуття.
— А ти, напевно ж, маєш зайвого кожуха? — жартівливо озивається Григорович.
— Не маю, але лізьте в кабіну, там тепло, — пропонує той серйозно і ховає руки в кишені. Чуйний водій заспокоївся, коли дізнався, що "роздягнутий" дідусь просто зміцнює своє здоров'я.
Велосипед, лижі, активна ходьба — таке коло спортивних уподобань С. Г Кривенкова. Чому він надає більшу перевагу? Звичайно, велосипеду. Адже лижі придатні лише взимку, а велосипед — то втіха на цілий рік. І ще — на ньому неможливо їхати назад, а тільки вперед. Тож коли забулися "невиліковні хвороби", Степан Григорович прийняв сан велотуриста.
Захотілося до Москви — поїхав. Від Гайсина до столиці — туди і назад 2420 кілометрів. Цей шлях вирішив подолати за десять днів, а вистачило дев'яти. Якій був графік поїздки? На велосипед сідав о шостій ранку і налягав на педалі до дев'ятої. Снідав і знову в дорогу — до чотирнадцятої. Обідню спеку перечікував у затінку дерев, а потім не злазив із сідла до вечора. Харчувався в затишному кафе чи ресторані, які завжди знайдуться вздовж траси. Якщо траплялася річка чи озеро, ніколи не відмовлявся покупатись. То тільки додавало сил. Ночував, як правило, в районних готелях, зручних тим, що там неодмінно знайдеться вільний номер, а у кімнаті спортивного інвентаря — місце для велосипеда. Щодня проїжджав у середньому 250–300 кілометрів, а коли повертався додому — швидкість зростала до 370 кілометрів на добу. Цей "феномен" Кривенков пояснює так: "Додому й коні біжать швидше".
Наступну веломандрівку провів за маршрутом Гайсин — Ленінград — Москва— Гайсин, проїхавши 3580 кілометрів за 12 діб. У рік святкування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна відвідав на велосипеді батьківщину вождя — Ульяновськ. Через рік його велосипед покотив до міста, де пройшло дитинство першого космонавта Землі,— Гагаріна. Відтоді свої відпустки проводить тільки у двоколісному екіпажі, відкритому вітрам, сонцю і безкраїм просторам.
Кілька років тому у травні приїхав до Кривенкова на велосипеді молодий інженер-конструктор з Кременчука Анатолій Бакуменко. його привів сумнів у тому, що Степан Григорович може промчати за день до 300 кілометрів, як повідомлялося в газеті. Щоб розвіяти його, Кривенков запропонував гостеві провести крос знайомства. Обидва стартували на 200 кілометрів.
— О, тепер, Степане Григоровичу, я вірю, що ви завзятий їздець, — сказав на фініші Анатолій. — Ледве встигав за вами.
В альбомі гайсинського рекордсмена зберігається пам’ятний знімок цього забігу. Такий же він надіслав своєму велопобратиму в Кременчук, підписавши його дещо пророчими словами: "Вірю, у майбутньому їздитимуть в гості лише на велосипедах".
А скільки друзів з'явилося у Степана Григоровича! Не перелічити. Йому пишуть листи звідусіль і навіть з-за кордону — НДР, Польщі, Чехословаччини. Безперечно, всі вони "хворіють" на велосипед і з нетерпінням чекають літа, бо знають куди покличе їх романтична душа.