Не кожному дано зрозуміти пристрасть до велотуризму, тут треба звідати його самому. Не можу не процитувати лист письменника Віктора Соловйова, запеклого велотуриста, з яким Степана Григоровича звела дорога: "Подолав усі спуски і підйоми і почувався щасливим, мов дитя, коли викупався в Одеському лимані, завершивши першим із північан турне на велосипеді від Білого до Чорного моря! Ви, мандрівник по духу, зрозумієте відчуття цього ні з чим незрівнянного щастя… Хочеться пройти на велосипеді через усю країну аж до Владивостока, але ж для цього потрібно чимало часу, якого потребують ще й інші задуми. Гадаю, що зможу все-таки щось викроїти. Мені кажуть: а кого ти цим здивуєш? А навіщо мені когось дивувати?! Обивателю не зрозуміти мандрівника".
… На стадіоні владарювала осінь. Проступила осугою на траві, обтрусила листя з навколишніх дерев, навіювала якийсь холодний смуток. Тільки гарева доріжка жила ще літом — шурхотом шин. То ганяли наперегони поки що безіменні юні гонщики. Зграйка на колесах розсипалася вусібіч, даючи дорогу дідусеві на "Чемпіоні", а коли він виходив у лідери, юнь поривалася випередити його. Та з того нічого не виходило. Через кілька десятків метрів доводилося збавляти темп: бракувало сил. Мабуть же, розуміли, що під ними не ті машини, які можуть показати високий клас їзди. Але ж і суперник уже в літах. На наступному колі Степан Григорович знову випереджає хлопчаків, і ті збуджено кидаються навперейми. Спортивний азарт не знає скидок на роки…
— Своє сімдесятиріччя мрію відсвяткувати велопробігом на Далекий Схід, — скаже після розминки переможець заїздів. — Уже підрахував — для цього мені вистачить сто днів.
— І знову в дорогу?
— Так, старість мене дома не застане, я в дорозі, я в путі,— відповість словами знайомої пісні. На тому ми й попрощалися.
Подорожую на веломобілі.
По-різному складається любов до подорожей у велосипедистів нашої доби. На двох колесах їздять по рідному краю і навколо земної кулі. У кожного свої улюблені маршрути, своє розуміння романтики. Можливо, тим-то і цікавий велотурист, що він є неповторним, допитливим, душевно багатим мандрівником. До речі, у велоклубі імені Травіна можна довідатися не тільки про уславлених, а й про тих, хто починає дружити з велосипедом. Лозівці прагнуть до сердечного контакту з усіма, хто причетний до велосипедного братства.
Довідалися, що автор "Людини із залізним серцем" мешкає в Курську, осідлали свої веломашини і помандрували до нього в гості. Привітно прийняв українських хлопців Олександр Олексійович. Приємно було йому почути з перших вуст, як шанують пам'ять про відважного велотуриста Г. Л. Травіна, героя його книги. До півночі сиділи за чашечкою ароматного чаю, ведучи жваву розмову, як давні друзі. Господар подарував лозівцям чимало цінних документів із свого архіву. "Від автора молодим спадкоємцям естафети мужності — велотуристам Лозівського клубу велотуризму на добру пам’ять з побажанням успіхів" — такий дарчий напис залишив О. О. Харитановський на новій, доповненій книзі про Г. Л. Травіна "Я радий, що ти живий". Той візит заклав підмурівок ще одній щирій дружбі. Лозівці вважають своїм обов'язком інформувати письменника про свої клубні діла. Побували, скажімо, на Кавказі чи в Карпатах — і до Курська полетів теплий лист…
Кожна подорож залишає помітний слід у роботі клубу, в особистому житті велотуристів. За якихось п’ять років лозівці об'їздили майже всю країну. Вони побували на Уралі і в Карпатах, у Криму і на Кавказі, в Карелії і на Камчатці. І що не похід — то незабутня подія, насичена новими знаннями про невідомі краї і самих себе. Щоб надовго зберегти свої враження, після кожної подорожі пишеться звіт. Це допомагає осмислювати побачене і пережите, сприяє зростанню громадянської свідомості. Багато значить і те, що травінці не просто ганяють велосипеди по всіх усюдах, а працюють на них як випробувачі. Клуб уклав угоду з КБ Харківського велосипедного заводу на випробування нових моделей. За його завданнями хлопці вирушають на новеньких машинах, прискіпливо стежать за роботою всіх вузлів, ведуть спеціальні технічні щоденники. По завершенню поїздки здають свої матеріали конструкторам. Нерідко їхня "експертиза" має вирішальне значення: бути чи не бути новинці на конвейєрі?
У далекі дороги відправляються досвідчені, добре загартовані і натреновані велосипедисти. А новачки? Вони готуються до участі у Всесоюзному зльоті школярів-велотуристів, що кожного літа проводиться в нашій країні. Лозівська команда — постійний учасник цих захоплюючих змагань, нерідко виборює призові місця. Запорука успіху — серйозна підготовка. Учасник зльоту має не лише майстерно пройти на двох колесах складний маршрут, а й добре розумітися на туристичному побуті, вміти грамотно поставити намет, правильно вибрати місце для вогнища і за лічені хвилини скип'ятити в казані пахучий чай.
Особливих тренувань вимагає велосипедний триал, що також входить до програми велозльоту. Завважимо: це незвичайне і азартне змагання народилося за рубежем порівняно недавно і стало популярним серед шанувальників технічних видів спорту. Назва його походить від англійського слова, що в перекладі означає "випробування". Дистанція триалу вельми складна: тут трясовини і водні пері шкоди, піщані наноси і химерні петлі в чагарниках, круті підйоми і спуски,
Велосипеди злітають на косогори, присідають на заднє колесо, а передні ніби шукають опори в повітрі… Швидкість — не головний критерій. Уся траса тріалу поділена на так звані пеналізаційні ділянки, проїзди через які обмежені білою стрічкою. Саме тут і визначають судді, хто і як вміє керувати велосипедом. Чи проходження траси теж не відіграє особливої ролі. Бо найважливіше — продемонструвати майстерність їзди, тобто не торкнутися землі ногою, не зачепить обмеження, не впасти, оскільки за це нараховуються штрафні очки. Юнак, що по буває в горнилі цих змагань, зараховується кандидатом до туристичної групи далекого походу.
Велотуристи Лозової не раз виходили переможцями республіканських конкурсів на кращу велоподорож, які проводить Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях. Знають про їхню велосипедну доблесть і на чемпіонаті країни по спортивному туризму. На рахунку клубу — понад 150 велопоходів. Трівінці накрутили педалями стільки кілометрів, що ними можна було б оповити нашу планету по екватору кілька разів.
А починали ентузіасти, так би мовити, на голому місці. Не було у них ні приміщення, ні навіть робочого столика. Збиралися на годину-другу в учнівської класі училища. Тепер Лозівський міжрайонний клуб велотуристів імені Г. Л. Травіна має статус державної установи, розміщується в п'яти кімнатах, відведені для музею, бібліотеки, велопарку, кімнати для новачків і інструкторів. Шафи, полички, столики — майже все тут зроблено своїми руками. Вечорами на вогни кімнатах поспішають сюди після школи чи роботи шанувальники велосипеда чашечкою чаю можна взяти участь у виборі нового маршруту, з насолодою пригадати перипетії недавнього походу у вихідний день, почитати книгу чи побути серед експонатів музею, одержати консультацію по ремонту велосипеда чи зайти собі однодумців за інтересом.
Є у лозівців і заповітна мрія. Вони задумали проїхати колією, яку колись поклав Г. Л. Травін. Завважу: поки що ніхто не наважився повторити його подвиг. Ісвінський маршрут вони долатимуть поступово, частинами. На всю подорож у них просто не вистачить відпустки, адже одні вчаться, інші працюють. Перший камчатський відтинок уже проїхали, наступного року під колесами проляже дистанція Владивосток — Чита, подорожуватимуть півднем Середньої Азії. Колективи велопробіг на 85 тисяч кілометрів планують завершити до 100-річчя з дня народження свого кумира.
А куди можна поїхати велосипедисту-любителю? Якщо у юного читача виникло таке запитання, то воно цілком слушне, бо не всюди тепер відкрита дорога. Перший же міліціонер може оштрафувати, забачивши намет, поставлений в недозволеному місці. Ось уже кілька років, як забороняються самостійні туристки походи в гірсько-лісову зону Криму, аби знизити надто високу в цьому ре? пожежну небезпеку. Не пустять "дикуна" в ліси Челябінської області, гірські райони Полярного Уралу. Не чекають його і на річках Карелії, де випадковий і заважатиме виведенню цінних порід риб. У нашій країні існує чимало заповідків, заказників та інших природоохоронних зон. Отже, перш ніж вирушати в дорогу, потрібно заздалегідь чітко визначити свій маршрут. Допомогти в цьому можуть в туристичному клубі за місцем проживання. Будьте певні, там знають, що й до чого: де вам будуть раді і де ви почуватиметеся як у себе вдома.
Туристичних клубів у нашій країні близько тисячі, практично вони є при всіх республіканських, обласних і районних радах по туризму і екскурсіях. Тут вам охоче посприяють у виборі і оформленні маршрутної книжки, ознайомлять з обраним для мандрівки краєм. Звісно, ніхто не заборонить сміливцеві вирушити в путь наодинці. Але у досвідчених туристів є святе правило: краще подорожувати групою з 3–4 чоловік. Розкажуть і про труднощі, які можуть виникнути в дорозі, що взяти з собою і як подавати першу медичну допомогу. В тривалому поході не минути екстремальних ситуацій — різкої зміни температури, зливи, сельових потоків, урагану тощо. Не рідкісні випадки, коли отруюються ягодами, грибами чи водою із незнайомих джерел. Додайте ще небезпечні укуси павуків, жуків, комах… Усе це найменше загрожує добре підготовленим і всезнаючим мандрівникам Тож ваші шанси зростуть, якщо запишетеся у велосипедну секцію самодіяльного туризму. Тут не лише навчитеся усім премудростям туризму, а й зможете підвищити категорію складності свого маршруту, а відтак скласти екзамен на кандидата в майстри спорту або майстра спорту.
Не заростають травінські стежки і дороги. Як і десятки років тому, серця, що рухають нехитрі колісні машини, живить та ж пристрасть до пізнання, до спілкування з природою, той же потяг до зміни місць і випробування самого себе. Кожен велотурист знає, що він не стане ні Колумбом, ні Магелланом, але відкриття для себе неодмінно зробить. Багато що побачить і багато що спізнає. Навіть заради цього варто гайнути за вітрами далеких мандрів.
І тоді, друже, щасливої тобі дороги!
Я буду довго
Гнать велосипед.
Спиню на лузі, де трава духмяна.