Артем обернувся. Зовні юродивий чоловік з рідким сивим розпатланим волоссям показав головою кудись убік. Артем простежив за його поглядом.
На ліжку, закутавшись у діряву рожеву ковдру з двома білими смугами, хтось спав «калачиком».
Артем почав вдивлятися в обриси під ковдрою. Він не бачив ні обличчя, ні бодай маленької частинки тіла, однак розумів, що починає впізнавати.
Це був Дейв. Definitely him. Покидьок суспільства, людина-garbage.
Однак він єдиний був поряд з Артемом у його північноамериканському житті тоді, коли весь світ відвернувся від нього. Саме в занюханому трейлері Дейва на покинутій фармі Артем прожив кілька місяців. Дейв готував йому картопляний суп в кені, в металевій консервній бляшанці, на вогні, розведеному між чотирма цеглинами у жовтій траві перед трейлером. Коли суп був готовий, вони сідали біля того маленького вогнища в засмальцьованих куртках і чорних синтетичних шапках, насунених на очі, вмочували в ту бурду хліб і мовчки їли прямо з бляшанки…
Артем відмахнувся від спогадів. Дейв продовжував спати, загорнувшись з головою в ковдру совєтського зразка.
Артем поспішно вийшов з ванни і зупинився біля вікна, де стояв перед тим. Здається, за той час, поки він був у ванні, фіолетові квіти хтось зібрав докупи і підперезав мотузкою.
Артем розмірковував, насупивши чоло, а потім різко повернувся до Серафима:
— Отже, для кожного померлого ви створюєте свій персональний той світ? — спитав він.
— Геніально. Ніхто ще так швидко не приходив до цього висновку.
— То це правда?
— Якщо тобі так зручніше думати, можна й так сказати. Хоча насправді ми вам його не створюємо. Творите його ви самі. Ми лише ініціалізуємо ваш початковий файл при народженні, а ви його далі заповнюєте. Потім час від часу бравзеруємо базу даних і контролюємо її, щоб не було жодних ексцесів… Але вони все одно трапляються, і їх стає дедалі більше…
Артем подивився Серафимові прямо у вічі.
— Бог є? — напряму запитав він.
Серафим розсміявся.
— Знаємо, знаємо твою знамениту фразу: «Я дуже хочу повірити в Бога. Допоможіть мені!» Але ти ще не готовий цього знати.
— Я хочу побачити Бога.
— Побачити — це слово з медієвістичного словничка.
— Пізнати?
— Це вже XIX століття. Ти робиш успіхи. Скоро дійдемо до двадцять першого. Щодо виразу «пізнати Бога»: пізнання передбачає суб’єктивність. Кожному може щось привидітися чи наснитися, і він загорланить: «Я пізнав Бога!» Власне, з цих суб’єктивностей і складається ідеологія різних релігій. А Бог — об’єктивна реальність. Можна лише відчути його присутність. Але це дано не всім.
— Як це зробити?
— Це вдається лише одиницям.