Вона глянула на гостя і скоренько вляглася на подушку.
— Але ж усе минулося. Він цілком одужав.
— Так, він цілком одужав.
Хлопчик зробив різкий рух. За якусь долю секунди він звівся на ноги на підвіконні і заслонив собою майже все вікно. Сесілія й тепер не змогла розгледіти його обличчя через світло знадвору.
Як йому вдалося стати на ноги, не зісковзнувши на письмовий стіл? Здавалося, наче він взагалі не може впасти.
— Я пам’ятаю усіх пастирів на луці, — сказав він.
Сесілія пригадала собі слова з Біблії, які прочитала їй бабуся.
— «Честь і хвала Всевишньому та мир людям на Землі, на яких зійшла Божа ласка», — процитувала вона. — Ти це мав на увазі?
— Небесне військо. Ми були єдиною командою вболівальників.
— Не вірю.
Аріель перехилив голівку, і Сесілія змогла ліпше роздивитися його. Личком він нагадував одну з ляльок її товаришки Маріанни.
— Бідачка, — мовив він.
— Тому що я хвора?
Аріель похитав головою:
— Бридко, мабуть, розмовляти з тим, кому не віриш.
— Пхе!
— Чи це правда, що у деяких людей від недовіри усі нутрощі чорніють?
Сесілія презирливо скривилася.
— Я лише запитав, — запевнив Аріель. — Хоча ми й бачимо, як люди приходять у цей світ і відходять з нього, проте зовсім не знаємо, як це воно — бути з плоті і з крові.
Сесілія завовтузилася в ліжку, але Аріель не здавався:
— Хіба ж не гидко бути недовірливим?
— А ще гидкіше брехати хворій дівчинці просто в обличчя.