Запитання. Ось висновок лікаря: «Сильна стадія сп'яніння з втратою орієнтації в часі й просторі…» Ви вважаєте, що лікар міг помилитися?
Відповідь. Не знаю! П'яним я не був!
Запитання. Гаразд, розкажіть знову, як ви втрапили на стадіон.
Відповідь. У п'ятницю був фінал Кубка, грали «Спартак» і «Торпедо». Я дуже люблю футбол і відвідую всі цікаві матчі, а тут увесь тиждень справ було сила-силенна, і я не встиг купити квитка. Сподівався дістати біля стадіону. Поблукав коло кас, бачу — квитків зовсім нема, а бажаючих юрми. Тут підходить до мене якийсь громадянин і каже: «Слухайте, у мене є зайвий квиток, але я просто боюся дістати його з кишені: ці фанатики мене розшматують. Ходімо зі мною, я вам при вході одірву квиток, а гроші ви мені потім віддасте». Гаразд, домовилися. Одірвав він квитка, пояснив, що товариш не зміг прийти; віддав я йому карбованця. А спекота була — за тридцять градусів. Хвилин за п'ять до перерви між таймами він мені каже: «Припильнуйте, будьте ласкаві, моє місце, щоб ніхто не сів, а я скочу в буфет — пивця ковтну». Незабаром він повернувся й приніс мені пляшку пива й бутерброд з ковбасою. Я йому, звісно, подякував, а він мені відповідає:, що о латинська приказка — не можу згадати, як це він сказав, — і переклав: хто, мовляв, дав раз, той дасть і двічі. Випив я пляшку пива, погомоніли ми трохи про футбол. І відчуваю я, що зовсім у мене спрага не минула, а навіть ще дужче пити захотілося. Жарко нестерпно, в голові почало паморочитися, все перед очима зелене й кола пливуть. Хочу сусідові сказати, що зомлів я у тій спекоті, а голосу свого не чую. Усе завертілося в голові, й більше нічого не пам'ятаю…
Запитання. Пляшка була закупорена чи відкрита?
Відповідь. Не пам'ятаю.
Запитання. Відкривали ви пляшку чи ні?
Відповідь. Не пам'ятаю, не можу зараз сказати.
Запитання. Доводилось вам коли-небудь раніше зустрічати цього чоловіка?
Відповідь. Ні, ніколи.
Запитання. Запам'ятали ви його?
Відповідь. Кепсько. Років йому з вигляду близько тридцяти п'яти.
Запитання. Зможете відпрацювати його портрет на фотороботі?
Відповідь. Спробую, хоча не певен. У мене досі голова обертом іде.
Запитання. На випадок зустрічі а цим чоловіком чи змогли б ви впізнати його?
Відповідь. Думаю, що зможу.
Запитання. Маєте якесь пояснення тому, що сталося?
Відповідь. Ні, не можу цього пояснити.
Запитання. Ви розумієте, що якби все справді було так, як ви розповідаєте, значить, вас хотіли отруїти?
Відповідь. Не знаю, чи хотів він мене отруїти, але ж я розказую всю правду. Дочкою своєю клянуся…»
… Я поклав на стіл стенограму, а Шарапов підняв палець:
— Саме так — отруїти хотіли! Чому?