— Як ви себе почуваєте?
— Мій розум, почуття й душа цілковито бадьорі. Та не маю сил рухатися. Ентелехія — таємна життєва снага, відкрита й утверджена мною, — нечутно покидає моє тіло.
Увійшов служник, поставив на стіл кухоль кислого молока й печиво.
— Чому ви не принесли їжі для мого гостя? — суворо запитав я служника, але гість поквапливо мовив:
— Дякую вам, не турбуйтесь, я нещодавно обідав. Та мені вже й збиратися час. Смачного вам, а я піду, либонь…
— Щасливої вам дороги. А як вас звати?
— Станіслав Тихонов.
— Заходьте іще, нам є про що погомоніти.
— Спасибі. Чи можу я запитати, над чим ви працювали останнім часом?
Спершу мені не хотілося говорити. Але він не міг бути шпигуном, у нього обличчя чесної людини, допитливі, трохи сумні очі. І я сказав йому:
— Я створив ліки від страху…
«Стенограма пояснення дільничного інспектора капітана міліції А. П. Позднякова, в інспекції по особовому складу Головного управління внутрішніх справ Москви.
… Запитання. Коли ви опритомніли?
Відповідь. У неділю вранці.
Запитання. Де саме?
Відповідь. У медвитверезнику № 3.
Запитання. Працівників медвитверезника відразу повідомили, хто ви такий?
Відповідь. Ні, я назвав себе і місце роботи після того, як з'ясувалося, що у мене пропали пістолет і службове посвідчення.
Запитання. Чому?
Відповідь. Не знаю, я кепсько міркував, у мене дуже боліла голова.
Запитання. Чи могли ви загубити пістолет і службове посвідчення по дорозі від стадіону до скверу, де вас підібрав у нетверезому стані екіпаж патрульної машини?
Відповідь. Ні, ні, ні! Я не був у нетверезому стані!