© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської В. А. Грищука
Художник М. Д. Шевченко
Перекладено за виданням: Братья Вайнеры. Лекарство против страха. — М., «Сов. писатель», 1986
Світлій пам'яті батька нашого присвячуємо
— Мене звуть Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм.
— У вас красиве ім'я, — сказав він.
— Так. Але частіше мене називають Парацельсом. І я вважаю, що це правильно, бо в мистецтві лікування я вже давно перевершив великого латинянина Цельса.
— Від яких хвороб ви зцілюєте? — запитав він, і в його примружених сіро-зелених очах не було недовір'я — хамського сумніву невігласів, а світилася лише щира цікавість.
— Я позбавляю мук, насланих на людину: водянки, прокази, пропасниці, подагри, від важких ран і хвороби серця…
— Ви маєте помічників?
— Розум мій, досвід та серце, що вболівав за стражденних у світі цьому.
— Ви самотній?
Я засміявся:
— У мене немає дітей, немає дружини й друзів не лишилося. Та хіба всі люди не зі мною? Хіба вдячність пацієнтів не зігріває мого серця? Хіба ненависть заздрісників — лікарів нікчемних і корисливих аптекарів — не пригнічує мою пам'ять? І сотні учнів хіба не поєднали мене з тисячами незнайомих людей благодаттю мого вчення?
— Ви багатий?
Я показав йому на купку рукописів:
— Ось усе моє багатство. Та ще старий кінь у стайні. Й меч іржавий у піхвах. А сам я живу тут у немочі, й годує мене з почуття дружби і ласки останній мій товариш та учень — цирульник Андре Вендль.
— Але кажуть, нібито ви можете простий метал обернути на золото? Чому ви не забезпечите себе й не обдаруєте добром єдиного свого друга Вендля?
— Я, Парацельс, — великий маг та алхімік, і якщо вельмишановний добродій бажає, може легко розшукати людей, які на власні очі бачили, як я діставав із плавильної печі щире золото. Проте господь сподобив мене великому знанню лікувальної хімії, і коли я отримав у своєму тиглі ліки, які врятували приречених на смерть людей, я зрозумів, що це знамення, адже жменька моїх ліків могла дати людині більше, ніж усе золото світу. І тоді я дав обітницю не опоганювати захланністю святе вогнище мудрості й милосердя.
— А як ви тут опинилися?
— Я вийшов із свого дому на Платцлі, перейшов по підвісному мосту через Зальцах, дістався до Кайгассе й знепритомнів просто на вулиці. Прийшов до пам'яті я вже тут, у готелі «При білому коні»…