Гарт Фрэнсис Брет - Степовий найда стр 17.

Шрифт
Фон

Кларенс не знав, що завдяки особливій будові зіниці буйвола відстань до хлопця і сам він здавалися тварині значно більшими, ніж насправді. Саме цьому завдячували своїм життям немало мисливців. Кларенс стояв і міркував, як краще напасти на ворога. А! Револьвер! Шестизарядний! Він же в нього в кишені. Кларенс дістав револьвер, хоч особливої надії на цю зброю він не покладав: занадто вже маленьким здавався револьвер проти грізного ворога.

Кларенс простягнув руку і, виблискуючи очима, натиснув на спуск. Почувся ледве чутний тріск, і ще, і ще раз! І тут не пощастило! Він натиснув щосили — пролунав постріл, за ним другий. Кларенс зробив крок назад.

Кулі, певно, розплющилися на лобі буйвола, не завдавши йому ніякої шкоди. Майже втративши всяку надію на револьвер, він натиснув на спуск ще раз. Постріл. І раптом грізне страховище люто заревло, замотало головою і, повалившись, глибоко загнало лівий ріг в стіну. Буйвол несамовито копирсав стіну рогом, на всі боки градом розліталося каміння.

Кларенс не зразу зрозумів, що трапилося. І, лише коли він побачив, що з лівого ока у тварини юшить кров, йому стало ясно, що останньою кулею він вибив їй око. І хлопця раптом охопило нове почуття, сильніше за недавній страх, — каяття. Що він наробив?

Керуючись єдиним бажанням якомога швидше втекти від цього страшного видовища, а також почуттям інстинкту самозбереження, Кларенс, скориставшись з нагоди, коли напівсліпа, поранена тварина повернулася лівим боком до стіни, прошмигнув повз неї і, дряпаючись по положистому схилу, вибрався з вибалка. Він біг навмання — тільки б не чути цього болісного реву, тільки б не бачити цього залитого кров'ю, повного докору ока!

Раптом Кларенс здалека почув сердитий окрик. Спочатку він нікого не помітив, але, оглянувшись, побачив, що до нього наближаються два вершники, а за ними на поводі — кінь, його кінь. Він врятований! У хлопця з'явилося палке бажання поділитися з ким-небудь пережитим, почути тепле слово… Вершники під'їхали ближче, і хлопець впізнав розвідника Джілдерсліва і Генрі Бенхема. Не помітно було, щоб вони зраділи його врятуванню, навпаки, на їхніх обличчях було написане крайнє роздратування. Знову розчарування, знову невдача. Хлопець зупинився, мовчазний, похмурий.

— Ну, сідай швидше на коня! Чи ти думаєш, що караван ще довго буде затримуватися через твої безглузді витівки? — грубо крикнув Джілдерслів.

Кларенс якусь мить вагався, потім мовчки скочив на коня.

— Треба було поїхати і залишити їх тут, — пробурмотів сердито Бенхем.

В голові хлопця промайнула думка: злізти з коня й залишитися, нехай би їхали собі без нього. Але він ледве встиг подумати про це, як вершники галопом погнали коней, а за ними помчав і його кінь, міцно прив'язаний арканом до сідла Джілдерсліва.

За дві години вони порівнялися з караваном і приєдналися до групи вершників, що супроводили його.

Обличчя містера Пейтона було трохи збентежене, проте він обернувся до Кларенса і привітав його лагідною, вибачливою усмішкою. Серце Кларенса радісно забилося.

— Ну, мій хлопчику, тепер кажи все. Як це сталося?

Кларенс кинув швидкий погляд навкруги і побачив Джіма, що, понуривши голову, їхав позад каравану.

Хлопець схвильовано розповів про те, як він упав у яму прямо на спину пораненого буйвола, як йому вдалося вибратися звідти. Вершники стримано засміялися.

Містер Пейтон пильно подивився на Кларенса.

— Як же буйвол потрапив туди? — спитав він.

— Джім Гукер підстрелив його з рушниці, і він скотився в яр, — несміливо відповів Кларенс.

Ці слова потонули в гучному реготі супутників. Кларенс здригнувся від несподіванки, але досить було йому глянути на Джіма, як він одразу ж забув про власну образу. На обличчі Джіма був вираз безнадійної туги, — Кларенс вперше побачив на цьому обличчі прикрість і зрозумів страшну правду: Джіма згубила його репутація — єдина правдива розповідь, справді цікава пригода в його житті була одностайно сприйнята, як неперевершений зразок брехні.

Випадок на полюванні був останньою пам'ятною пригодою під час подорожі. І лише через багато років Кларенсу стало відомо, що ця пригода закрила йому дорогу в інше життя. Суддя Пейтон мав намір удочерити Сюзі і одночасно прийняти під свою опіку хлопця, коли б йому вдалося домовитись з невідомим родичем, до якого Кларенс їхав. Але місіс Пейтон і її брат доводили, що приятелювання з Джімом Гукером зробило Кларенса небажаним товаришем для Сюзі. І містеру Пейтону довелося з цим погодитись, — тим більше, що йому самому починало здаватися, ніби хлопчика тягне до поганого товариства. На жаль, Кларенс на той час уже глибоко пройнявся впевненістю, що його тут просто не розуміють. Мовчки скоряючись своїй долі, він з гордості не вдавався ні до яких дитячих хитрощів, щоб змінити про себе думку. Крім того, він по-своєму співчував Джімові, правда, це не схоже було ні на співчуття другові, ні на підтримку палкого прихильника, це була — якщо так можна сказати про дитину — прихильність великодушного покровителя.

Так чи інакше, він з холодною стриманістю почув звістку про те, що із Стоктона — першого міста Каліфорнії, де мав зупинитися караван, його відправлять в Сакраменто, давши йому все необхідне на дорогу і листа до кузена. Якщо ж йому не вдасться розшукати свого кузена, він повернеться до Пейтонів, які збираються купити землю в одній із південних долин Каліфорнії.

Отже, попереду — нові пригоди і вільне, незалежне життя. Ось чому останні дні подорожі тяглися для Кларенса надто повільно.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке