Рушниця, пояснював Джім, до самої середини набита дробом і кулями і стріляти з неї може тільки він, Джім, та й то не без риску — як натякнув він. Бідність озброєння була компенсована оповіданнями Джіма про надзвичайні наслідки, яких досягли «знайомі йому хлопці» з таким самим озброєнням. Він і сам одного разу повалив буйвола, загнавши револьверну кулю через роззявлену пащу прямо «в нутрощі». А один його близький приятель — він зараз сидить у тюрмі за вбивство шерифа — опинився якось серед стада буйволів без коня, в руках лише складаний ніж та аркан. Він не розгубився і, вибравши найбільшого буйвола, скочив йому на кошлату шию, прив'язав себе арканом до рогів і помчав уперед, підганяючи буйвола складаним ножем; при цьому він кілька днів живився сирим м'ясом, яке вирізав шматками з живого тіла буйвола, поки нарешті виснажена тварина, відбившись від стада, знесилена від втрати крові, впала на землю мертва недалеко від табору, до якого приятель Джіма пригнав його.
Треба сказати, що Кларенс слухав розповідь, затамувавши подих. Правда, дещо здавалося йому трохи неймовірним, але в такий чудесний ранок, коли величаво піднімалося над обрієм сонце, п'янило голову свіже повітря, а вони були самі серед прерії, — в такий час дитина готова повірити всьому!
Поверхня землі була порізана тріщинами, подекуди виднілися ями, тому просуватися доводилося обережно, з зупинками. Під час однієї з таких зупинок Кларенс звернув увагу на глухий монотонний шум, що нагадував шум водоспаду. Кожного разу, коли вони уповільнювали свій рух, шум посилювався, нарешті хлопці відчули легке двигтіння землі, яке безпомилково вказувало на близькість водоспаду. Вони задумалися: скидалося на те, що вони заблудилися. Але що за чудо! Шум наближається до них, в той час, як вони стоять на місці. Не гаючи часу, хлопці кинулися до ставка. Поминувши дерева, за якими відкривалася рівнина, Джім захоплено вигукнув:
— Та це ж вони і є!
Спочатку Кларенсові здалося, що величезні темні хвилі перекочуються по всій рівнині. Придивившись пильніше, він зрозумів, що перед ними величезне стадо буйволів, а серед них то тут, то там в хмарі куряви виринали постаті верхівців і спалахували постріли.
Темні хвилі нестримним потоком котилися до ставка, змітаючи все на своєму шляху.
Нічого не розуміючи, він глянув на свого супутника. Але відважний герой і завзятий мисливець від несподіванки не міг отямитися. Він немов прикипів до сідла і розгублено хапався то за сокирку, то за рушницю. Невідомо, скільки б це продовжувалося, коли б стадо, ламаючи з оглушливим тріском чагарники, не посунуло просто на них.
Часу для роздумів не лишалося. Спритний мексіканський коник Джіма, круто повернувшись, помчав щодуху, рятуючи свого господаря. Скромний кінь Кларенса, очевидно за звичкою, в ту ж мить пустився слідом за ним. І за кілька хвилин вірні четвероногі друзі скакали поруч.
— Чому ми звернули на цю дорогу? — крикнув Кларенс, насилу переводячи дух.
— Там, позаду, Пейтон і Джілдерслів, вони можуть нас помітити, — прохрипів у відповідь Джім.
Кларенс подумав, що буйволи значно ближче до них, ніж мисливці, що вони ось-ось доженуть, розтопчуть їх.
— А коли ж ми будемо полювати на них? — знову гукнув Кларенс.
— Ми — на них? — заверещав, мов божевільний, Джім у припадку істеричної відвертості. — Поки що вони полюють на нас!
Знавіснілі від страху, коні мчали попереду розлюченого стада. Вимоїна! Верхівці перестрибують її і вихоплюються трохи вперед, бо буйволам довелося обминати її. Та за кілька хвилин їх наздогнала уже друга частина стада — та, що мчала понад берегом ставка, — і верхівці опинилися всередині стада. Навколо здригалася земля від тупоту копит. Кларенс почував, що він задихається, сліпне від смердючої пилюки, від гарячого дихання тварин.
Туманно, немов крізь сон, побачив він, як Джім замахнувся сокиркою на буйволицю, яка особливо вперто насідала на нього збоку, а коли спускалися в другий ярок, Кларенс помітив, що Джім з розпачливим виглядом звів рушницю.
Кларенс припав до гриви коня. Сліпучий спалах, потім оглушливий постріл — з двох стволів водночас. Джім мало не вилетів із сідла, а рушниця, яка ще димілася, полетіла вбік. Потім кінь і верхівець зникли у хмарі порохового диму і куряви.
Раптом Кларенсів кінь зупинився, і хлопець, перелетівши через його голову, опинився в глибокому вибалку, йому здалося, що він упав на велику подушку з жорсткого покрученого волосся. Насправді це було плече величезного буйвола.
Виявилося, що Джім, розгубившись, випустив обидва заряди навмання і влучив у задню ногу найближчого буйвола, і той з порваними жилами впав у яр прямо перед конем Кларенса.
Приголомшений, але зовсім неушкоджений, Кларенс скотився на землю зі спини тварини, що силкувалася підвестися. Ставши на ноги, хлопець побачив, що кінь його зник, стадо вже промчало мимо і було десь попереду — звідти доносилися вигуки мисливців, які, певно, не помітили, як він упав.
З усіх боків схили були занадто високі й круті, щоб по них можна було видряпатися нагору; шлях до пологого схилу, по якому він потрапив сюди, загороджувала поранена тварина. Кларенс спробував обійти буйвола, але той, зібравши всі свої сили, трохи піднявся, напівобернувшись, втупився в нього очима.
Все це скоїлося так швидко, що Кларенс не встиг навіть перелякатися, він стояв просто схвильований, не знаючи, що робити. Але зараз, коли це кошлате страховище заповнило собою весь яр, відрізавши шлях до порятунку, Кларенса пойняв страх. Сірі очі, налиті кров'ю, вп'ялися в нього, в них відбивалася тупа лють, а великі мокрі ніздрі були так близько, що, коли буйвол люто фиркнув, Кларенс злякано відсахнувся. Яр був вузький і короткий, він нагадував скоріше розколину. Ще кілька кроків — і Кларенс упреться спиною в прямовисну стіну висотою в п'ятнадцять футів! А якби він спробував дряпатися по ній угору, то міг би зірватися і впасти прямо на ці короткі, але страшні роги. Який жах! Як це несправедливо й жорстоко! Він такий маленький у порівнянні з цим страховищем! Сльози бризнули у Кларенса з очей, в душі його заговорила злість проти злої мачухи-долі. Він стиснув кулак і по-дитячому вперто дивився в страшні, налиті кров'ю очі. розлюченої тварини.