Із сказаного аж ніяк не випливає, що розмова тут піде про якісь дива; не збираюсь я і романтизувати нашого героя.
Лист прийшов з післяобідньою поштою. Спершу листоноша за звичкою виклав на стойку пістряву пачку рекламок; потім обережно, немов боявся, що він може вибухнути, сам лист: жовтий конверт, на конверті наклеєний білий прямокутник з адресою друкованими літерами.
– Цей лист мені не до вподоби, – заявив листоноша.
Аптекар відірвався од газети, скинув окуляри і перепитав сухо й байдуже:
– Що таке?
– Кажу, не до вподоби мені цей лист. – І поштар пальцем посунув його по мармуровій стойці до аптекаря.
Не беручи листа до рук, аптекар нахилився над прилавком, щоб краще роздивитися конверт; потім випростався, начепив на носа окуляри і знов заходився його вивчати.
– Чому не до вподоби?
– Його кинули в скриньку вночі або вранці рано. Й адреса вирізана з аптечного бланка.
– Ага, – погодився аптекар і збентежено втупився в листоношу, ніби ждучи од нього пояснення або поради.
– Анонімка, – кинув поштар.
– Анонімка, – луною повторив фармацевт.
Він ще не торкався листа, а лист уже вдерся до його родинного життя і, як блискавка, загрожував спопелити негарну, змарнілу і нечупарну жінку, котра в кухні смажила на вечерю козлятину.
– У нас тут анонімників набереться чимало, – додав поштар.
Він поклав на стільця сумку, сам сперся на стойку і чекав, коли ж аптекар наважиться розірвати листа. Цього листа, розраховуючи на простодушність і товариську вдачу адресата, поштар попередньо не прочитав (усю свою пошту листоноша звик проглядати перший, акуратно розпечатуючи конверти). Мовляв, якщо аптекар розірве листа і дізнається, що його зробили рогатим, він промовчить, а якщо в листі погроза чи щось інше, він неодмінно про це скаже.
В кожному разі поштар не збирався йти, нічого не з’ясувавши, тим паче, що квапитися йому не було чого.
– Анонімка – мені? – озвався по довгій мовчанці аптекар.
Голос його лупав здивовано й обурено, але на обличчі малювався переляк. Він ізблід, очі розгублено бігали, верхня губа зросилася потом. І хоча поштар аж пропадав з цікавості, він не міг не поділити аптекаревого подиву й обурений. Адже хазяїн аптеки був славна людина, щира душа: він відпускав усім набір ліки і дозволяв селянам хазяйнувати на землях, які дісталися йому в посаг за дружиною. Та й про синьйору поштар не чув ніяких пліток.
Зненацька аптекар наважився: взяв листа, відкрив його, розгорнув складений паперовий аркушик. Слова, як і сподівався поштар, були вирізані з газети. Фармацевтові довелося ковтнути слину й облизатися. Лист містив усього двоє рядків.
– Отакої! – вигукнув він полегшено, майже весело. «Виходить, не про жінчині шури-мури», – подумав листоноша і запитав:
– Що там, погрожують?
– Погрожують, – підтвердив аптекар, подаючи листа.