— Звідкіля він узявся? — питали люди. — Як він з'явився на цій площі? Як він потрапив на дах?
— Він вирвався з рук гвардійців, — відповідали інші. — Він утік, десь дівся, потім його бачили в різних кінцях міста — він перебирався по дахах. Він спритний, як кішка. Його вправність стала йому в пригоді. Недарма слава про нього прокотилася по всій країні.
На площі з'явилися гвардійці. Зіваки кинулися до бічних вулиць. Тібул переступив через бар'єр і став на карниз. Він простяг руку, обмотану плащем. Зелений плащ майорів, наче прапор.
З цим самим плащем, в цьому самому вбранні, пошитому з жовтих і чорних трикутників, народ звик його бачити під час вистав на ярмарках і недільних гулянках. Тепер високо, під скляним куполом, маленький, тоненький і смугастий, він скидався на осу, яка повзає по білій стіні будинку. Коли плащ надимався, здавалося, що оса розкриває зелені блискучі крила.
— Зараз ти впадеш, вуличний дурисвіте! Зараз тебе підстрелять! — закричав п'яний франт, що одержав спадщину від веснянкуватої тітки.
Гвардійці вибрали зручну позицію. Офіцер бігав стурбований до краю. В руках він тримав пістолет. Шпори на ньому були довгі, як полозки.
Настала цілковита тиша. Доктор схопився за серце, що стрибало, наче яйце в окропі.
Тібул затримався хвилинку на карнизі. Йому треба було пробратися на протилежний бік площі — тоді він міг би втекти з Площі Зорі в робітничі квартали.
Офіцер став посеред площі на клумбу, всіяну жовтими і синіми квітами. Тут були басейн і фонтан, що струмив з круглої камінної чаші.
— Стійте! — крикнув офіцер солдатам. — Я його сам підстрелю. Я кращий стрілець в полку. Вчіться, як треба стріляти!
Від дев'яти будинків, з усіх боків, до середини купола, до Зорі, тяглося дев'ять тросів (дротів, товстих, як морський канат). Здавалося, що від ліхтаря, від яскравої чудесної Зорі, розліталося над площею дев'ять довжелезних чорних променів.
Невідомо, про що думав у цю хвилину Тібул. Та, напевно, він вирішив так: «Я перейду над площею по цьому дроту, як ходив по канату на ярмарках. Я не впаду. Один дріт тягнеться до ліхтаря, другий — од ліхтаря до протилежного будинку. Пройшовши по обох дротах, я виберусь на протилежний дах і врятуюся».
Офіцер підняв пістолет і став прицілюватися. Тібул дійшов по карнизу до того місця, де починався дріт, ступнув од стіни і пішов по дроту до ліхтаря. Натовп зойкнув.
Він ішов то дуже повільно, то раптом майже біг, швидко й обережно переступаючи, похитуючись, випроставши руки. Кожну мить здавалося, що він упаде. Чим ближче він наближався до ліхтаря, тим нижче спускалася тінь по стіні і тим вона ставала більшою і блідішою.
Внизу була безодня. І коли він був на середині дороги до ліхтаря, у повній тиші пролунав голос офіцера:
— Зараз я вистрелю. Він полетить просто в басейн. Раз, два, три!
Постріл гримнув. Тібул ішов далі, а офіцер чомусь упав якраз у басейн. Він був убитий.
Один з гвардійців держав пістолет, з якого йшов голубий димок. Він застрелив офіцера.
— Собака! — сказав гвардієць. — Ти хотів убити друга народу. Я став на перешкоді цьому. Хай живе народ!
— Хай живе народ! — підтримали його інші гвардійці.
— Хай живуть Три Товстуни! — закричали їхні противники.
Вони розсипалися в усі боки і почали стріляти в людину, яка йшла по дроту.