Він був вже за два кроки від ліхтаря. Помахами плаща Тібул захищав очі від яскравого світла. Кулі пролітали мимо. Натовп захоплено ревів.
Бах! Бах!
Мимо.
— Ура! Мимо!
Тібул виліз на кільце, що оперізувало ліхтар.
— Нічого! — кричали гвардійці. — Він перейде на той бік… Він піде он по тому дроту. Звідти ми й знімемо його!
Тут сталося таке, чого ніхто не сподівався. Маленька смугаста постать, що в сяйві ліхтаря зробилась чорною, присіла на залізному кільці, повернула якусь підойму, щось цокнуло, дзенькнуло — і ліхтар тієї ж миті погас. Ніхто не встиг сказати й слова. Зробилося страшенно темно і страшенно тихо, як у скрині. А наступної хвилини високо-високо щось знову цокнуло і задзвеніло. У темному куполі з'явився блідий квадрат. Усі побачили шматочок неба з двома маленькими зірочками. Потім у цей квадрат на тлі неба пролізла маленька чорна постать, і було чути, як хтось швидко побіг по скляному куполу.
Гімнаст Тібул утік з Площі Зорі через люк. Коні злякалися пострілів і раптової темряви. Екіпаж доктора мало не перекинувся. Візник круто звернув і повіз доктора кружною дорогою.
Таким чином, переживши незвичайний день і незвичайну ніч, доктор Гаспар Арнері повернувся, нарешті, додому. Його економка, тітонька Ганімед, зустріла його на ґанку. Вона була дуже схвильована. Та й справді: доктора так довго не було вдома! Тітонька Ганімед сплескувала руками, зойкала, хитала головою:
— Де ж ваші окуляри?.. Вони розбились? Ох, докторе, докторе! Де ж ваш плащ? Ви його загубили? Ох, ох!
— Тітонько Ганімед, я, крім того, зламав обидва каблуки…
— Ох, яке нещастя!
— Сьогодні сталося ще більше нещастя, тітонько Ганімед: зброяр Просперо потрапив у полон. Його посадили у залізну клітку.
Тітонька Ганімед нічого не знала про те, що відбувалося вдень. Вона чула гарматну стрілянину, вона бачила заграву над будинками. Сусідка розповіла їй, що сто теслярів будують на Площі Суду плахи для заколотників.
— Мені було дуже страшно. Я закрила віконниці і нікуди не виходила. Я чекала вас щохвилини. Я дуже хвилювалася… Обід прохолов, вечеря прохолола, а вас нема та й нема… — додала вона.
Ніч скінчилася. Доктор збирався спати.
Серед ста наук, які він вивчав, була історія. У доктора була велика книга у шкіряній палітурці. До цієї книги він записував свої міркування про важливі події.
— Треба бути акуратним, — сказав доктор, піднявши палець.
І, незважаючи на втому, доктор узяв свою шкіряну книгу, сів за стіл і почав записувати.
«Ремісники, рудокопи, матроси — весь бідний робочий люд міста повстав проти влади Трьох Товстунів. Гвардійці перемогли. Зброяра Просперо взято в полон, а гімнаст Тібул утік. Щойно на Площі Зорі гвардієць застрелив свого офіцера. Це значить, що невдовзі всі солдати відмовляться воювати проти народу і захищати Трьох Товстунів. Однак викликає побоювання доля Тібула…»
Тут доктор почув позад себе шум. Він оглянувся. Там бум камін. З каміна вилізла висока людина в зеленому плащі. Це був гімнаст Тібул.
Другого дня на Площі Суду кипіла робота: теслярі будували десять плах. Конвой гвардійців наглядав за роботою. Теслярі робили своє діло без особливого бажання.