— Мій різдвяний подарунок для тебе, — мовила.
Збентежений, поглянув на неї і подумав, що морок зійшов з неба в її очі, щоб тут переночувати. Лише звук її дешевих браслетів з дзвіночками вартував більше, ніж найкоштовніший пес.
Розгорнув золотистий папір і на своє здивування знайшов всередині лише одноразову подарункову свічку у вигляді якоїсь черепашки, наповненої блакитним порошком.
— Отже, моя колишня дружина справді вміє зашкодити людині. І то подарунок! — подумав.
— Розчарований? — спитала продавщиця жіночої білизни.
— Ні. Навпаки, — відповів, а з кишені вийняв калитку з червоно-білими смужками і простягнув її дівчині.
– І я тобі приніс подарунок.
З калитки вона вийняла вже знайому їй запальничку, яку лише день тому вкрала в пана у лакованому пальті.
— Чудово, якраз мені бракувало запальнички!
Вона обійняла і поцілувала арх. Давида Сенмута, додавши:
— Запали скляного слимака, заки я винесу вечерю.
— Що на ній пише? — докинула йому, пораючись коло їжі.
— На чому?
— На запальничці.
— Маєш на увазі інструкцію для користування? Не знаю. Я то викинув. Та й навіщо до запальнички здалася інструкція для користування?
— Таж ні, питаю, що пише на самій запальничці!
— Не пригадую, почекай, лишень погляну…
Та вона його випередила і продекламувала з пам’яті:
«Якщо мене запалиш три рази підряд, сповнить твоє бажання!» Хіба не то пише?
Арх. Давид Сенмут ще раз був заскочений того вечора. Абсолютно не міг пригадати, коли ж то він у продавщиці жіночої білизни вкрав теж запальничку.
Власне кажучи, якщо то не її, то звідки б знала, що там пише. Про нічну сорочку третього розміру він знав, але, що вкрав у неї також і запальничку, те не поміщалося в нього у голові.
Безсумнівно, справи з подарунками пішли шкереберть. Мус було щось зробити, щоб не зіпсувати вечора. І він видав перше, що йому спало на гадку: