— Я знаю як тебе звати!
— Справді? — спитала продавщиця жіночої білизни, — звідки знаєш?
— Не знаю звідки, але знаю. Ти звешся Хатшепсут.
— То мені вперше хтось щось таке сказав, — відповіла вона і поставила скляного слимака на срібну мисочку посередині столу.
Арх. Давид Сенмут черкнув тоді запальничкою. Першого разу запальничка видала гарне, синювате полум’я. І пан Сенмут запалив скляного слимака. Світло розлилося по столі і осяяло кімнату. Золоте сяйво проникло скрізь, навіть у їхні уста. То було видно, як тільки вони щось промовляли.
— Черкни ще раз, — сказала вона, — треба три рази!
І другого разу запальничка добре пописалася. Але третього разу ні. Підвела.
— Пшик! — сказав арх. Сенмут панні Хатшепсут, — не здійсниться моє бажання.
— Здійсниться, ще й як, — сказала вона і поцілувала свого архітектора Давида Сенмута так, як його ще ніхто ніколи не цілував.
Під тим довгим поцілунком лежала на підлозі, в тіні стола, кинута інструкція для власника запальнички:
«УВАГА! НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ! Зберігати далеко від вогню. Це не запальничка. Це зброя особливого призначення. Її динамітне наповнення активізується після третього послідовного запалювання пристрою».
Переклав Іван Лучук
Борхесу цікаво було побачити обличчя своїх перших ста читачів. Для мене цікавим є інше. Чи саме нам судилося побачити обличчя останніх ста читачів. Тобто, якщо бути менш патетичним, обличчя останніх ста читачів роману?
Я вже давно питаю сам себе, де початок і кінець роману? Наскільки початок і кінець роману, початок і кінець читання обумовлені тим, що Ясміна Михайлович називає «читання і стать»? Чи мусить роман мати кінець? І що таке взагалі кінець роману, кінець літературного твору? Й чи неодмінно він має бути лише один? Скільки початків і кінців може мати роман?
Я до певної міри відповів на ці питання, коли писав свої книги. Вони, по суті, й були відповідями. Мені вже давно зрозуміло, що мистецтва поділяються на реверсивні й нереверсивні. Існують такі види мистецтва, котрі дають можливість людині, що сприймає твір, підійти до нього з різних боків або навіть обійти його довкола й роздивитися, змінюючи напрям оглядання на власний розсуд, як у випадку з архітектурою, скульптурою чи живописом, які є реверсивними. Існують й інші, нереверсивні види мистецтва, як, наприклад, музика чи література, що подібні до вулиць з одностороннім рухом, по яких усе переміщається від початку до кінця, від народження до смерті. Я вже давно хотів зробити реверсивною саме літературу, котра є взагалі-то нереверсивним видом мистецтва. Тому мої романи не мають початку й кінця в класичному розумінні слова.
Наприклад, «Хозарський словник» має словникову структуру: це роман-лексикон на 100 000 слів, і в залежності від алфавіту він по-різному закінчується при перекладі на різні мови. Оригінал «Хозарського словника», друкований кирилицею, завершується латинською цитатою: «…sed venit ut illa impleam et confirmem, Mattheus». В перекладі на грецьку мій роман закінчується реченням: «Я відразу помітив, — сказав він, — що у мені сидять три страхи, а не один». Єврейська, іспанська, англійська й данська версії «Хозарського словника» завершуються так: «А тоді читець повертав назад, і все починало відбуватися в зворотному порядку; так Тібон поправляв свій переклад, опираючись на досвід, здобутий в час того читання в русі». Сербська версія, друкована латиницею, шведська, видана у Nordstedts, голландська, чеська й німецька закінчуються фразою: «Той погляд виписав ім’я Коена у повітрі, запалив ґніт і освітив її шлях до самого дому». В угорській версії «Хозарського словника» останнім є речення: «Очевидно, він лише хотів нагадати тобі, якою є справжня твоя природа…» Італійський і каталанський переклади закінчуються реченням: «Воістину, хозарський глечик служить досьогодні, хоча його давно вже немає». Японський, виданий у Tokio Zogen Sha, завершується фразою: «Дівчина народила бистру дочку — свою смерть; її врода у тій смерті розділилася на сироватку й кисле молоко, а на дні виднілися чиїсь уста, які тримали корінь очерету».
У другому моєму романі «Краєвид, намальований чаєм» (його можна порівняти з кросвордом), якщо читати його по вертикалі, на першому плані опиняються портрети героя книги. Якщо ж ті самі розділи читати по горизонталі («класичним способом»), тоді на перший план виступає зав’язка і розв’язка книги. Подивімось і тут на початок і кінець роману. Насамперед, цей роман закінчується по-різному, коли його читають жінка й чоловік. Зрозуміло, що його початок і кінець різняться ще й залежно від того, чи читати його вертикально, чи горизонтально. «Краєвид, намальований чаєм» по горизонталі починається реченням: «Жодного ляпаса, якого не дав, не треба забирати в могилу», а закінчується фразою: «Читач напевне не такий уже й дурний, щоб не пригадати, що тепер сталося з Атанасієм Свіларом, який певний час називався Разін». «Краєвид, намальований чаєм» по вертикалі починається так: «Готуючи цю Пам’ятну книгу нашому другові, товаришу шкільних років і доброчинцю, арх. Атанасію Федоровичу Разіну, який колись писав своє ім’я язиком на спині найкрасивішої жінки цілого покоління, а тепер записав його золотими літерами в зоряні книги… сторіччя і став великою… особою, чия ніч вміщає десять днів. Редколегія мала на увазі, що всієї правди про його життя й роботу ми не дізнаємося ніколи». Якщо ви читатимете роман по вертикалі, кінець його звучатиме: «Я побіг до церкви».
Крім роману-словника й роману-кросворда, я спробував створити ще один різновид роману, аби перевести його до ряду реверсивних видів мистецтва. Це «Внутрішня сторона вітру» — роман-клепсидра. Він має дві титульні сторінки, і його найкраще читати півтора рази, як колись зауважив мій друг, археолог Драґослав Срейович. Завершується він посередині, там, де зустрічаються героїня і герой цього древнього грецького міфу — Гера й Леандр. Якщо ви будете читати роман з Леандрового боку, початок звучатиме так: «Майбутнє має чудову властивість: воно ніколи не буває таким, яким його уявляєш». Якщо ж почнете читати роман з Гериного боку, він звучатиме інакше: «В першій половині життя жінка народжує, а в другій — убиває й хоронить себе або тих, хто поруч з нею…» Кінець цього роману з Леандрового боку звучить так: «Було п’ять хвилин на першу, коли від страшного вибуху вежі злетіли в повітря, розносячи вогонь, у якому зникло Леандрове тіло». Якщо ж ви читатимете «Внутрішню сторону вітру» з Гериного боку, закінчення буде таким: «Як стверджує збожеволілий поручник, лише на третій день надвечір Герина голова скрикнула страшним, глибоким і наче чоловічим голосом».
Мій четвертий роман — «Остання любов у Царгороді» — є по суті романом-таро, що складається з 22 розділів, які відповідають картам Великих арканів. Як відомо, таро можуть пророкувати майбутнє, а роман «Остання любов у Царгороді» можна читати в різних ключах, як і самі карти. Інакше кажучи, цей роман є посібником для ворожіння, і ним можна користуватися по-різному. Він не пророкує долю своїм героям. Він пророкує долю своєму читачеві, й читач може знайти її в книзі. Під час ворожби можна вичитувати значення карт у розділах роману (котрі мають такі ж назви й числа, як і карти), можна вичитувати смисл розділів роману у значеннях карт, можна читати роман, не зважаючи на карти, можна, не зважаючи на роман, користуватися картами таро, які додаються до нього. Або ж можна, згідно з тлумаченням карт таро, яке є у змісті, спершу розкинути на столі карти, а тоді вже читати розділи в тому порядку, в якому вони випали з колоди.
Отже, зрозуміло, що в романах, про які йшлося, є не один, а кілька виходів, на певній віддалі один від одного. Що далі, то менше я бачу різницю між домом і книгою, і це, мабуть, найкраще, що я можу сказати у цій статті.
Кінець роману перед нами чи вже за нами, питають прихильники ідеї, що ми вже живемо в постісторичному часі. Чи є він і «построманним» часом? Чи ми вже пройшли крізь мету і навіть не помітили цього, і всі разом біжимо у вже скінчених перегонах? Гадаю, що ні. Хіба що з нами трапиться якась ядерна катастрофа космічних масштабів. Я б радше сказав, що ми бачимо занепад звичного трибу читання. Криза стосується нашого способу читання роману, а не самого роману. У кризі — роман-вулиця з одностороннім рухом. У кризі перебуває ще дещо. Графічний вид роману. Тобто, у кризі книга. Комп’ютерна література показує нам, що роман може поводитись так, як поводиться наша думка, розгалужуючись у всіх напрямках. І бути інтерактивним.
Я намагаюся змінити спосіб читання роману в тому розумінні, що я підняв на вищий рівень роль і відповідальність читача у побудові твору (не забуваймо, що у світі набагато більше талановитих читачів, ніж талановитих письменників і літературних критиків). Саме їм я намагаюсь дати змогу обирати, якою буде зав’язка та розв’язка роману, де почати й де закінчити читання і навіть вирішити долю головних героїв. Але, щоб змінити спосіб читання, я мусив змінити і спосіб писання. Тому ці рядки треба розуміти не лише як розмову про форму роману. Це водночас і розмова про його зміст. І справді, дві тисячі років зміст будь-якого роману був наче на Прокрустовому ложі, нещадно затиснений незмінною моделлю форми. Гадаю, цьому настав кінець. Кожен роман має обирати свій особливий вигляд, кожна оповідь може шукати і знайти свою адекватну форму. Цьому нас вчить комп’ютер. А якщо ви не любите комп’ютер, подивіться, чому нас вчить архітектура.