— Розчарований?
— Так.
— Так?
— Ні. Він чудовий. Дякую!
Потім обняв її.
– І я маю для тебе подарунок, — додав він, намагаючись трохи загладити ситуацію. Він витягнув на стіл червоно-білу калитку, посипану дрібнесенькими дзеркальцями. Панна Хатшепсут розгорнула подарунок і в калитці знайшла вже знайому їй запальничку з вигравіюваним написом про здійснення бажання. Панна Хатшепсут була дещо згіршена розвитком вечері. Тепер вже вона була розчарована. І тому, щоб зі свого боку загладити ситуацію, виголосила:
— Я знаю, як тебе звати.
— Звідки знаєш?
— Не знаю докладно звідки, але знаю. І то віддавна. Можливо, знаю то по запаху. Звешся Сенмут.
— Ніколи не чув такого. Звідки в тебе та ідея? — спитав і поставив слимака на срібну мисочку, щоб запалити його і вечеряти при свічці.
— Чудово! — вигукнула панна Хатшепсут, подаючи йому запальничку, — будь ласка, запали скляного слимака, заки я принесу вечерю.
Арх. Сенмут взяв запальничку і вголос прочитав напис ва ній:
«Якщо мене тричі підряд запалиш, здійсниться твоє бажання».
– І так буде, щоб ти знав, здійсниться! Ще цього вечора, — додала вона, усміхаючись.
Тоді він черкнув раз і запальничка запалилась. Вона заплескала в долоні. Він підніс полум’я до слимакового ґнотика і запалив його. Скляний слимак заблискотів на столі й перетворився на найкращу декоративну свічку. Кімната ніби відліпилася від своєї підлоги і майоріла в ніжній кулі сяйва.
— Як ти то робив? — вигукнула вона, — треба тричі черкнути!
— Навіщо черкати тричі, коли я свічку запалив з першого разу?
— Таж так пише на запальничці! Хіба не знаєш? Кожну річ, щоб раз почути, треба тричі вимовити.
Тоді він черкнув вдруге і запальничка видала зелений вогник, який вона зустріла громохким «браво!» Коли запальничка спалахнула втретє, потужний вибух розніс квартиру і їх у ній. Залишилися тільки імена. Їх можна знайти в кожній історії Єгипту (18-а династія).
У переддень Різдва арх. Давид Сенмут знову навідався до квартири своєї колишньої дружини, яка була десь в дорозі. Тут він викупався і почистив зуби, прилизав волосся, сів і обійняв коліна так, що став схожим на кубик. Декілька хвилин відпочивав у такому положенні. На якусь мить він забажав мати в обіймах якесь малесеньке створіння, дитя, можливо дівчинку, щоб її захищати і боронити… Потім з кишені вийняв ту запальничку і поклав її до червоно-білої калитки, посипаної тьмою малесеньких дзеркалець. Випив порцію віскі й вибрав з жінчиного бару пляшку світлого італійського ігристого вина. Зупинився на світлому жіночому шампанському «Блю», тому солодшому, з написом «мускатне», а не на чоловічому, з написом «брют». Загортаючи пляшку в білий папір, він подумав, що вино є вічно хворим, як жінка, а вмирає, як чоловік, і рідко яке вино перетриває людський вік…
В записці продавщиці жіночої білизни прочитав, де вона мешкає і пішов туди, взявши зі собою шампанське. Вона його зустріла серед розкиданої по підлозі соломи і обійняла, вручивши йому коробку в золотистому папері з бантиком.
— Це неможливо! — вигукнув він.