Молодий пан арх. Давид Сенмут більше тут не мешкав. Після розлучення він був змушений винайняти окреме помешкання, але пара ключів від старої квартири, де зараз жила його колишня дружина, знаходилася й далі в нього. Він міг прийти туди коли захоче, за умови, що в той час там не буде колишньої пані Сенмут. Міг дивитися телевізор, мав право дещо випити, але не смів нічого винести. Такою була угода. У противному разі, а його колишня дружина добре знала чому так вчинить, замок того ж дня був би змінений, а поліція повідомлена про те, чого в квартирі бракує.
І цього дня архітектор Сенмут навідався в час, коли знав, що не застане своєї колишньої дружини. Почистив зуби своєю старою щіткою, випив порцію віскі з содовою і сів. Але не міг всидіти на одному місці. Вже смеркалося, коли на своєму креслярському столі помітив пакунок у золотистому папері з бантиком. Не стримався. Взяв його так, ніби щось краде, та й насправді таки вкрав його. І вийшов на вулицю.
Поваландався трохи містом, наміряючись у якійсь кнайпі ще дещо вкрасти, а тоді вже викроїти принагідну хвилинку, щоб розглянути вже вкрадену річ своєї колишньої дружини. Та от крізь вітрину крамниці з жіночою білизною помітив нічні сорочки, поскладані на прилавку. Увійшов без вагань. Там була молода продавщиця, яка могла відповідати його намірам. Знав з досвіду — коли крадеш, мусиш того іншого ошукати ще до того, як скажеш йому добридень. Потім буде вже запізно. Щойно увійшов, кинув погляд на нічні сорочки, розставлені в рядок на прилавку і акуратно складені в коробки. Жодна з них не була четвертого розміру. Мовив добридень і поклав свої речі на стіл. Висловив бажання придбати нічну сорочку.
— Четвертого розміру. То є розмір моєї дружини, — вимовив.
— Ось ці тут на прилавку лише третього розміру. Четвертий розмір там на полиці, — сказала дівчина. Взяла драбину і вилізла взяти потрібну річ, а він спробував потягнути з прилавка одну з нічних сорочок третього розміру. Але дівчина вже злізла з сорочкою в руці, в тісній крамниці легко його штовхнула, прибираючи драбину і запахла ароматом імпортних дурманячих олійок. Це йому завадило здійснити крадіжку. Тоді він їй стидливо сказав:
— Знаєте, я в цьому не найуміліший. Чи не могли б ви замість моєї дружини приміряти нічну сорочку? Ви приблизно такої ж статури… Ви б мені дуже допомогли.
Вона його зміряла поглядом, вагою як мінімум кільо і триста грамів. Але, на превеликий подив, вона згодилася. Увійшла в кабінку, щоб вбрати на себе нічну сорочку, а в той час пан арх. Давид Сенмут не стримався таки. За другим заходом поцупив у кишеню одну з тих нічних сорочок третього розміру, залишивши на прилавку акуратно поправлену коробку, так що нічого не можна було помітити.
Коли дівчина вийшла з кабінки у нічній сорочці, він подумав, засліплений її виглядом:
— Так ніби вперше її бачу. Коли тобі щось таке здається, то так само, ніби ти вже того когось бачив у попередньому житті. Отакій годилося б будувати палати, бути їй покровителем, будь-ким, виховувати дітей, стати її прихильником або другом…
Так подумав. Але сказав:
— Знаєте, я не можу купити ту нічну сорочку. Задорога для мене.
І вилетів з крамниці зі здобиччю в кишені. Ледве встиг прихопити свого дощового кобеняка.
Після відвідин декількох кав’ярень з метою вбити час, після двох чи трьох дрібніших крадіжок, коло півночі вдома, точніше перед винайнятою квартирою, він наткнувся на свій телефон, викинутий на сходи. Через неоплачені рахунки у квартирі йому було відмовлено. Охоплений відчаєм, він у сусідній кав’яренці увімкнув на хвильку автовідповідач і прослухав повідомлення. Було лише одне. Телефонувала йому його колишня дружина. Її голос з апарату був лагідним:
— Знаю, що ти приходив. Знаю теж, що ти зробив. Знову щось вкрав. Малу золотисту коробку з бантиком. Проте не бійся, не заявила на тебе в поліцію. Наразі. Цього разу ти взяв лише подарунок, який я підготувала тобі на Різдво…
На тому місці він нагло зупинив повідомлення і почав нишпорити по кишенях. Але коробки у золотистому папері з бантиком ніде не було. Ламав собі голову, щоб згадати, де ж то він міг її забути, але нічого йому не спадало на гадку. Ще раз обнишпорив кишені і тоді намацав щось, чийого вигляду не міг визначити пальцями. Витягнув з кишені коштовну чоловічу запальничку у шкіряному чохлі, не пригадуючи, яким робом та річ потрапила до його пальта і коли й у кого він її вкрав… На запальничці було написано:
«Якщо мене тричі підряд запалиш, здійсниться твоє бажання».
Переночував у найближчому готелі, зранку винайняв нову квартиру в кредит, а десь під вечір вирушив обійти кав’ярні, в яких провів частину попередньої ночі. Ніде не було навіть сліду його подарунка, загорнутого у золотистий папір. Тоді він згадав про дівчину з крамниці жіночої білизни. У перших-ліпших канцтоварах купив темно-синю торбинку, посипану зірочками, поклав до неї вкрадену вчора звечора нічну сорочку. Зайшов потім до крамниці жіночої білизни і сказав дівчині, простягаючи подарунок:
— Я прийшов, панянко, щоб вибачитися. Вчора я вас обдурив і то було негарно. У мене нема дружини і я не хотів купувати нічної сорочки. Хотів лише вас побачити у нічній сорочці. Вона вам так чудово пасувала, що цієї ночі я ніяк не міг заснути. Ледь дочекався, щоб відчинилися крамниці, і купив вам на подарунок таку ж саму.
— То не така сама, — відповіла дівчина і усміхнулася, — ця має третій розмір.
Від тих слів молодик гепнувся у крісло. Його було викрито. Нарешті він мовив розпачливим голосом:
— Чи можна вас принагідно запитати… Часом не тут у вас я забув учора ввечері один пакуночок, загорнутий у золотистий папір?
— Пакуночок, загорнутий у золотистий папір? З бантиком?