У цю хвилину пан Ногавичка спостерігав потішну картину. Муха, що снувала по стелі над територією пані Гелени, перейшла кордон, заглибилась у володіння пана Пийтера і втрапила у сітку павука. Той шулікою налетів на неї, і бідна комаха безпомічно затремтіла. Пан Ногавичка уявив собі, що муха — то душа пані Гелени, і, забувши про всі болячки, радісно засміявся. Але в цей час друга муха закружляла над паном Пийтером і сіла йому на п’яту. Це вкрай обурило порядну людину. Кілька разів тріпонув ногою, а муха хоч би що.
— Дорогий синку, будь ласкавий, зжени муху, — попросив пан Пийтер.
Малий обережно встав, перейшов кордон і здалеку — хто зна, яку хитрість задумав няньо, — почав відганяти муху.
Комаха злетіла, але п’ята продовжувала лоскотатись.
— А тепер, будь добренький, почеши мені ногу.
Йосько, осмілівши, підійшов ближче і з синівською любов’ю почухав п’яту батька. Нога, не розраховуючи на таку сердечність, по-чудернацькому крутнулась і з усієї сили хвицьнула старанного сина межи очі. Йосько, хапаючись руками за повітря, полетів до кордону і гепнувся об дошки. Перегородка жалібно застогнала і кордон звалився.
Запала тиша, всесвітня тиша. Пан Ногавичка навіть чув, як в образі мухи конає в лапах павука душа пані Гелени.
— Сину, ти ще живий? — запитав жалібно із печі пан Ногавичка.
— Живий, живий, — заплакав, передразнюючи голос батька, Йосько. — Головою вдарився і розум весь загубив. Тепер ви до школи замість мене підете.
Перемагаючи біль у попереку і, кричуще порушуючи міжнародні правила, пан Пийтер перейшов повалений кордон, поліз у горщик і жадібно почав сьорбати борщ.
— Це все на тебе, синашу, спишеться, — сказав батько, напихаючи рот.
Відтак знову заліз на піч, потягнувся і скорботно видихнув, дивлячись у стелю:
— Тяжке життя! Нема на цій землі ні Бога, ні чорта.
— А я тут, — сказав Чорт і вистрибнув із комина поруч Ногавичкових ніг.
Пан Пийтер одразу запримітив, що Чорт — симпатяга. Трошки більший за кішку, круглі, як гудзики, і чорні із хитрими блискітками оченята, гарний носик, весь живенький, рухливий…
— Хто ти? — спитав зацікавлено Ногавичка.
— Я Чорт. Влітку живу на лопухівських болотах, а під осінь квартирую у тебе в димарі.
— Хе-хе-хе, — засміявся пан Ногавичка — це дуже його потішило. — Якщо ти Чорт, то, напевне, все знаєш.
— Звичайно!
— Тоді скажи… скажи мені, де сидять ті люди, що співають і говорять у Лєтриковому горшку!
— Айн момент! — весело вимовив Чорт.
Зажмурив очі, включив своє мислення і задав йому програму “Лєтриків горшок”.