Щоразу, коли я сюди приходжу, якась стара вішалка з кошлатими бровами — її палата в кінці коридора — називає мене Ейхманом. Інша стара з катетером — прозору трубку вічно видно в неї з-під халата — кидається на мене зі звинуваченнями, що я вкрав у неї собаку, й вимагає повернути тварину. Щоразу, коли я проходжу повз бабусю в рожевому светрі, в інвалідному візку, вона дивиться на мене затьмареним оком і каже:
— Я тебе бачила. У ніч пожежі. Ти був з ними.
Тут ти безсилий. Я так гадаю, що будь-який мужчина, що з'являвся в житті Єви, так чи інакше був для неї старшим братом. Сама того не усвідомлюючи, вона все життя підсвідомо очікувала, що її трахатимуть усі мужики без винятку. Тепер вона вже стара, зморщена, всохла — але вона однаково залишається восьмирічною дівчинкою. Вона застряла в часі. Для неї час зупинився. Як і в колонії Дансборо з її штатом закінчених невдах, скривджених життям, усі пацієнти Святого Антонія замкнені у своєму минулому.
Я — не виняток, і ви, гадаю, також.
Замкнені, як Денні в колодках. Зупинились у розвитку, як Єва.
— Ти, — каже Єва, тицяючи в мене тремтячим пальцем. — Ти зробив боляче моїй пі-пі.
Старі, які застрягли в минулому.
— Ти казав, що це така гра, — каже вона, хитаючи головою. — Що це буде наш із тобою секрет. А потім засунув у мене свою штуку. — Її тонкий висохлий палець тичеться в повітря, вказуючи на мою промежину.
Насправді лише при думці про це моя «штука» враз в'яне.
Проблема в тому, що тут, у лікарні Святого Антонія, у кожної з пацієнток є до мене свої претензії. Тут є одна висохла старушенція, що переконана: я позичив у неї п'ятсот доларів і досі не повернув. Інша бісова баба називає мене дияволом.
— Іти зробив мені боляче, — каже Єва.
Коли я сюди приходжу, провини за всі злочини у світовій історії лягають на мене. Так і хочеться загорлати в їхні беззубі зморщені фізіономії.
Так, я вкрав дитину Ліндберґа.
Це я потопив «Титанік».
Це я вбив Кеннеді.
Це я почав Другу світову війну.
Я винайшов атомну бомбу.
Вірус СНІДу? Даруйте, моїх рук справа.
Ліпший спосіб управлятися з такими, як Єва, — переключити їхню увагу на щось інше. Треба їх якось абстрагувати: заговорити про погоду, або про те, що сьогодні було на обід, або про те, як їм личить ця зачіска.
Можна припустити, що саме так чоловіки, які знали Єву, давали раду її ворожості. Відвертали її увагу. Не намагалися нічого довести. Уникали будь-яких конфронтацій. Ішли й не поверталися.
Більшість людей саме так і живуть. Дивляться телевізор. Курять дур. Накачуються ліками. Абстрагуються всіма можливими способами. Відрікаються. Ідуть геть.
Вона вся подається вперед, палець, спрямований на мене, тремтить.