— Це якесь чудо!
— Дивися! Дивися, бодай тобі повилазило!
— Та ж дивлюся, не репетуй!
— Матінко ти ж моя рідненька! — волала тітка Шпичка. — Я бачу, як воно розбухає і пухне просто на моїх очах!
Дві жінки й маленький хлопчик завмерли під деревом, дивлячись на дивовижний плід. Джеймсове личко сяяло від збудження, а його великі очі світилися, мов дві зорі. Він ясно бачив, як персик роздувався просто на очах, неначе повітряна кулька.
За якихось півхвилини він уже був такий, як диня!
А ще за півхвилини став удвічі більший!
— Дивись, як він росте! — вигукнула тітка Шпичка.
— Коли ж він зупиниться? — заволала тітка Шкварка, розмахуючи жирними руками, і закружляла довкола, неначе в танці.
І ось персик зробився вже такий великий, що здавалося, ніби з вершка дерева звисає добрячий гарбуз.
— Відійди від стовбура, дурне хлопчисько! — зарепетувала тітка Шпичка. — Торкнешся до нього, і персик упаде! Він уже важить щонайменше з десять-п’ятнадцять кеге!
Гілка, з якої звисав персик, дедалі більше згиналася під його вагою.
— Назад! — крикнула тітка Шкварка. — Він падає! Гілка зараз трісне!
Однак гілка не тріскала. Вона просто схилялася ще нижче, а персик ставав дедалі важчий.
І не переставав рости.
За якусь хвилину цей велетенський плід став уже завбільшки й завтовшки, як сама тітка Шкварка, не поступаючись їй, мабуть, і своєю вагою.
— Він мусить нарешті зупинитися! — лементувала тітка Шпичка. — Так не може тривати вічно!
Але він не зупинявся.
Невдовзі він уже виріс до розмірів невеличкого автомобіля й опустився мало не до самої землі.
Обидві тітки стрибали довкола дерева, плескали в долоні і збуджено вигукували всілякі нісенітниці.
— Алилуя! — волала тітка Шпичка. — Що за персик! Що за персик!
— Фантастіко! — репетувала тітка Шкварка. — Повний капець! Оце персець! Шикарний ням-ням!