— Здається, він ось-ось зомліє, — додала Стоніжка.
— О Господи, який бідолаха! — вигукнула Зозулька. — Він, мабуть, думає, що ми збираємося з’їсти його!
Усі вибухнули реготом.
— Оце так! — сміялися вони. — Яка жахлива думка!
— Тобі не треба боятися, — лагідно пояснила Зозулька. — Нам би й на думку таке не спало. Ти ж тепер такий, як ми, хіба ти цього не знав? Ти член нашої команди. Ми всі в одному човні.
— Ми цілий день на тебе чекали, — сказав Старий-Зелений-Коник. — Ми вже гадали, що ти ніколи й не з’явишся. Я радий, що ти прийшов.
— Тож веселіше, хлопче, веселіше! — підбадьорила його Стоніжка. — А поки що ходи сюди й допоможи мені роззутися. Бо поки я сама поскидаю свої черевички, мине кілька добрих годин.
Джеймс не став сперечатися, підійшов до Стоніжки й опустився біля неї навколішки.
— Дуже тобі дякую, — зраділа Стоніжка. — Ти дуже добрий.
— У вас багатенько черевичків, — пробурмотів Джеймс.
— Бо в мене й ніг багатенько, — гордо відповіла Стоніжка. — Аж сто.
— Знову вона за своє! — вигукнув дощовий Черв’як, уперше подаючи голос. — Вона просто не може не вводити всіх в оману щодо кількості своїх ніг! Та їй до ста штук далеко, як до неба! Вона має тільки сорок дві ноги! Просто їх ніхто й ніколи не рахує. Люди вірять їй на слово. Та й що тут такого дивовижного в тому, щоб мати купу ніг, Стоніжко?
— От бідолаха, — зашепотіла на вухо Джеймсові Стоніжка. — Та ж він сліпий. Навіть не бачить, який розкішний у мене вигляд.
— На мою думку, — вів далі Черв’як, — найдивовижніше — це взагалі не мати ніг, але ходити не згірше за інших.
— І ти це називаєш ходою! — обурилася Стоніжка. — Це повзання, а не хода! Ти просто повзаєш на пузі!
— Не повзаю, а ковзаю, — уточнив Черв’як.
— Ти слизька потвора, — скривилася Стоніжка.
— Ні, я не слизька потвора, — заперечив Черв’як. — Я корисне створіння, яке всі люблять. Запитай у будь-якого садівника. А ось ти…
— Я — сільськогосподарський шкідник! — вишкірилася Стоніжка й роззирнулася довкола, очікуючи схвалення.
— Вона так цим пишається, — усміхнулася до Джеймса Зозулька. — А я хоч убий не можу збагнути, чому.
— Я тут єдиний шкідник! — вигукнула Стоніжка, не перестаючи вишкірятися. — Якщо не брати до уваги Старого-Зеленого-Коника. Але його часи давно вже минули. Він уже застарий для шкідника.
Старий-Зелений-Коник зміряв Стоніжку нищівним поглядом великих чорних очей. — Юна колего, — зневажливо пирхнув він низьким неквапливим голосом, — я ніколи в житті не був сільськогосподарським шкідником. Я музикант.