На нього пильно дивилися якісь істоти, що сиділи на кріслах або напівлежали на дивані.
Істоти?
Чи то були комахи?
Але ж комахи зазвичай маленькі, правда? Скажімо, коник-стрибунець — це ж комашка.
А що б ви сказали, якби побачили такого коника, але завбільшки з собаку? Завбільшки з великого собаку. Чи ви б тоді назвали його комашкою?
Отож прямісінько навпроти Джеймса сидів Старий-Зелений-Коник завбільшки як великий пес.
А біля Старого-Зеленого-Коника сидів величезний Павучисько.
А біля Павучиська сиділа гігантська Зозулька-Боже Сонечко, що мала дев’ять чорних крапочок на своїх яскраво-червоних крильцях.
І кожен із цієї трійці сидів у розкішному кріслі.
А на дивані неподалік напівлежали, зручно скрутившись, Стоніжка і дощовий Черв’як.
На підлозі в протилежному кутку лежала якась товста біла гусінь, подібна до Шовкуна. Однак вона міцно спала, й ніхто не звертав на неї уваги.
Усі ці істоти були не менші за Джеймса, і в цьому химерному зеленкуватому світлі, що сіялося звідкілясь зі стелі, усі вони мали доволі моторошний вигляд.
— Я хочу їсти! — оголосив раптом Павук, не відводячи від Джеймса своїх очисьок.
— Я просто вмираю з голоду! — додав Старий-Зелений-Коник.
— І я! — вигукнула Зозулька.
Стоніжка випросталася на дивані. — Ми всі голодні як вовки! — сказала вона. — Хочемо їсти!
Чотири пари чорних круглих очей втупилися в Джеймса.
Стоніжка почала було звиватися, мовби хотіла зіслизнути з дивана, але так і зосталася на місці.
Усі замовкли… запала довга тиша. Павучиха (бо виявилося, що то павук жіночої статі) роззявила рота й акуратно облизала вуста довгим чорним язичком.
— А ти не голодний? — запитала вона раптом у Джеймса, нахиляючись до нього.
Бідолашний Джеймс тулився спиною до стіни, тремтів зі страху і був такий переляканий, що нічого не зміг відповісти.
— Що з тобою? — поцікавився Старий-Зелений-Коник. — Ти маєш дуже хворобливий вигляд!