— Кінцева станція, ковалю. Глуши мотор.
Берінг заглушив мотор, але вчепився в кермо і навіть не помічав занепадаючої розкоші вілли «Флора». Крізь собачі танці він пильно дивився на жінку, що сміялась. У своєму житті він ще жодного разу на заглядав у вічі незнайомкам довше ніж на секунду. Ось і зараз опустив погляд тієї ж миті, коли Лілі поглянула на нього.
Амбрасові руки здіймалися над буйною собачою зграєю, погладжували морди й голови, відпихали брудні лапи, у той час як він ішов назустріч Лілі.
— Гостя з берегу! Оце так сюрприз. Давно чекаєш?
— Досить довго, щоб згодувати твоїм бестіям тижневий запас провізії.
— Вони із вдячності бачитимуть тебе уві сні… У середу та п'ятницю я навідувався на твою вежу. Ти була у від'їзді?
— Так. За кордоном.
— За кордоном? І що?
— Перед підвісним мостом біля водоспаду дорога знову перекрита — четверо «шкіряних» молодиків з пращами, арматурою та польовим телефоном.
— І вони тебе пропустили?
— Мене? Хіба мене звати Амбрас? Я пройшла через перевал.
— З мулом?
— А хто б іще тягнув моє барахло?
— Багато наміняла?
— Багато. Різний мотлох.
— Довго їздила?
— Вісім днів.
— І що поробляє Елліот?
— Він пішов.
— Пішов? Як це пішов?
— Наш майор попросив переведення. Повернувся назад, до Америки… Шість тижнів тому. Він дещо залишив для тебе в казармі. Я привезла. — Лілі взялася за вуздечку, і мул неслухняно смикнув головою, але вона потягнула його до себе і дістала зі шкіряної сумки на сідельній луці невеликий пакунок із синього паперу, перев'язаний собачим ланцюгом.
— Елліотівський сержант сказав, що ти напевно забув цей ланцюг під час свого останнього візиту.