Замолоду тюльпанове дерево, чи «Liriodendron tulipiferum», найпишніше з лісовиx американських дерев, має стовбур дуже гладкий і часом виростає дуже високо, не маючи ні одної галузки; але коли воно старіє, кора робиться вузлувата й нерівна, і на нім з’являються багато короткиx пагінців. Отож на нього легше було вибратися, ніж це здавалося на перший погляд. Обійнявши товсту ціву як-найміцніше ліктями й колінами, хапаючися руками за вузли і ставлячи на них свої босі ноги, Джупітер, мало не скотившися вниз раз чи два, нарешті добився до першої великої розвилки і ніби уважав, що головна частина діла закінчена. І справді, риску дальше вже не було, хоча негр був на височині шістдесятьоx чи сімдесятьоx футів від позему.
— Куди мені лізти тепер, маса Вілл? — спитав він.
— Лізь на найбільшу гілку з цього боку, — сказав Леґран.
Негр швидко і без труднощів зробив це, підіймаючися чим-раз вище й вище, поки його скрючена фігура не зникла за рясним листям. Аж ось він голосно гукнув:
— Чи високо мені ще лізти?
— Де ти зараз? — спитав Леґран.
— Так високо, що я можу бачити небо з верховини дерева, — одповів негр.
— Покинь небо і слухай, що я скажу: подивись униз по стовбурі і порахуй галузі під тобою на цім боці. Скільки галузів ти минув?
— Один, два, три, чотири, п’ять — я зліз угору на п’ять здорових галузів, маса, з цього боку.
— Тоді злізь ще на одну вище.
За скільки хвилин він гукнув знову, сповіщаючи, що досяг сьомої галузи.
— Тепер, Джапе, — крикнув Леґран, очевидно, дуже схвильований, — я хочу, щоб ти просунувся по цьому сукові як мога далі в бік. Коли ти бачиш що-небудь — скажи мені!
В цей момент ті скудні сумніви, що в мене, може, ще залишилися що до психічної xворости мого бідного друга, остаточно зникли. Я не міг не уважати його за божевільного і серйозно став турбуватися тим, як би його привести додому. Поки я міркував над тим, як це найкраще зробити, Джупітер знову подав голос:
— Дуже боюся лізти цим суком дуже далеко: це сухий сук, і він сильно зогнив увесь.
— Ти сказав, що це мертвий сук, Джупітере? — запитав Леґран тремтячим голосом.
— Так, маса, він мертвий, як цвях — зовсім, зовсім мертвий, зовсім, зовсім мертвий.
— Що мені робити, боже мій! — сказав Леґран в страшнім одчаю.
— Робити? — сказав я, радіючи з нагоди закинути слово, — ясно, іти додому і лягати. Ну-ну ― хорошеньке діло! Вже пізно і, крім того, ви ж пам’ятаєте вашу обіцянку.
— Джупітере! — гукнув він, не звертаючи на мене найменшої уваги, — ти чуєш мене?
— Так, маса Вілл, чую все до тютьки.
— Отже, попробуй дерево ножем і подивися, чи воно дуже підгнило.
— Воно підгнило, маса Вілл, це так, — відповів негр за хвилину, — але не так гниле, щоб зовсім. Я міг би просунутися трішки по сукові, я міг би звичайно, сам.