— Сам, що ти хочеш цим сказати?
— Ясно, я кажу про жука. Це дуже важкий жук. Припустім, я його попереду викину — і тоді сук не вломиться від ваги одного негра.
— Ах ти чортове кодло! — закричав Леґран, очевидно, дуже зрадівши, — що ти мені верзеш там дурниці. Коли тільки впустиш жука, я скручу тобі шию. Гей, Джупітере, ти чуєш, що я кажу?
— Так, маса, не треба й кричати отак на бідного негра.
— Гаразд, отже слухай, коли ти долізеш цим суком, наскільки лише можна без риску, і не впустиш жука, то я подарую тобі срібний долар, як тільки ти спустишся назад.
— Я вже виграв, маса Вілл, уже зроблено, — дуже швидко по цьому сказав негр. — Майже на самому краї.
― На самому краї! — майже завищав Леґран, — ти кажеш, що ти зовсім край сука?
― Скоро буду коло краю, маса, — о-о-о! Бог святий, пресвята божа матір! Це що там на дереві!
― Добре! — гукнув Леґран радісно. — Що там є?
― Що? Там тільки череп ― хтось зоставив свою голову на дереві, і ворони обскубли з нього все м’ясо.
― Череп, ти кажеш? Дуже добре, чим він держиться на дереві — що його держить?
― Зараз, маса, дайте подивитись. Йой! Це дуже цікава річ, клянусь честю! ― там здоровенний товстий цвях у черепі, ним прибито череп до сука.
― Добре, Джупітере, зроби тепер точно те, що я скажу; чи ти чуєш?
― Так, маса!
― Уважай, отже ― знайди ліве око черепа.
― Гм, еге! Це так-так! Коли ж у нього зовсім немає ні одного ока!
― А щоб тобі повилазило, дурню! Ти знаєш, де в тебе права рука, а де ліва?
― Так, я знаю це, я добре знаю що до цього: оце моя ліва рука, що держиться за сук.
― Правильно, бо ти лівша; а твоє ліве око саме там, де твоя ліва рука. Тепер, я гадаю, ти можеш знайти ліве око черепа, чи там теє місце, де оте ліве око було. Знайшов?
Тут сталася довга павза. Кінець-кінцем негр спитав:
― Ліве око черепа з того боку, що й ліва рука черепа, чи не так? Бо, бачите, в черепа зовсім немає руки, ані троxи... та нічого. Я знайшов ліве око — ось воно ліве! ― що мені з ним робити?
― Пропусти крізь нього жука на шворці, поки її вистачить, але дивись, щоб ти не упустив шворки.