— М-м-м, дуже смачний салат, — сказав він, наминаючи квіти на повен рот.
— Не смій нічого тут їсти! — вигукнув пан Пляшкер. Він був такий схвильований, що навіть забув стишити голос.
Але Суботик наче й не чув. Він запхнув вазу до рота й смачно захрумтів.
— Скло з водою, — приказував він, цмокаючи, — дуже смачна страва!
Потім Суботик підійшов до грубки і почав старанно обнюхувати її.
— Ти ба! Залізна грубка! — вигукнув він. — Залізо мені теж смакує!
Від захвату він аж очі закотив і погладив себе по животі.
— Прошу тебе, не чіпай нічого в моїй кімнаті! — поспіхом мовив пан Пляшкер, злякавшися, що Суботик з’їсть іще й грубку. На щастя, він вчасно згадав, що, розмовляючи із Суботиком, треба завжди вживати слово “прошу”.
Суботик відразу ж кинув обнюхувати грубку. Він навіть вийняв з рота уламок вази, який не встиг проковтнути, обережно поклав його на стіл, а сам сумирно й чемно вмостився на стільці.
— Ось таким ти мені більше подобаєшся, — похвалив його пан Пляшкер. — Але де ж тепер узяти нового кошика на папери?
— Завтра купимо, тату! Адже ми однаково підемо купувати для мене одяг. Мені так хочеться до універмагу!
І Суботик знову весело заспівав:
— Прошу тебе, замовкни! — почав благати пан Пляшкер. — Зараз сюди знову прийде пані Моркван і здійме крик!
— Невже ви й справді боїтеся її? — запитав Суботик.
— Вона весь час до мене присікується, — поскаржився пан Пляшкер. — Що не зроблю, вона все свариться. Часом так хочеться загнати її аж на шафу. І щоб вона не могла звідти злізти!
— На шафу? — засміявся Суботик. — Ви справді цього хочете, тату? Чудова думка! — Він застрибав по кімнаті, пирскаючи сміхом і повторюючи раз у раз: — Подумати лишень, на шафу! Треба ж таке вигадати!
Нарешті панові Пляшкеру це набридло.
— Суботику, прощу тебе, послухай! — сказав він суворо.
Суботик відразу ж кинув сміятися й поглянув на пана Пляшкера.
— Ти вже попоїв, — сказав той, — а я голодний. Доведеться знову заховати тебе в рюкзак і винести надвір. Зробимо прогулянку за місто! Збирайся і ходімо, біжімо, летімо!
— Чудово! Прогулянка за місто! — вигукнув Суботик.
Він миттю заліз у рюкзак і заспівав: