— Ворога?
— Та ні.
Ще один утікач вихопився з вікна — на цей раз автомати найманців тріснули одночасно й голову солдата аж розірвало.
Дізфайндер стріпнув чуприною.
— Що? — глянув на нього американець.
— Та так, — поморщився той. — Глюки.
Постріли припинились.
— Пішли, — кивнув Юр. — Може там хтось залишився — особливо розумний. Гансе, дивись не торохни.
— О'кей, — у навушниках почувся короткий смішок.
Вони, почергово прикриваючи один одного, скочили у розбите вікно — й одразу розкотилися в різні боки, притислись до стін, поводячи автоматами, але виявилось, що в тому нема потреби. Двох чергових за великим пультом посікло осколками, ще один труп звісився з протилежного підвіконня — й все те було освітлене лише вогнищем з електростанції.
Утім, один вогник на пульті ще блимав — й Сапер недбало торохнув його прикладом.
— Дуже вдало, — прокоментував Дізфайндер. — Це був зв'язок Із казармою. Зараз би поговорили.
— Та й чорт з ним, — зморщився Пітер. — Іншим разом. Пішли, бо спекотно стає.
Вікна в казармі блимали мінливим червонуватим світлом. Юр спочатку подумав, що то відблиски пожежі, потім придивився й згадав про гасові лампи.
— Гасові? — Сапер мало не вдавився. — А про акумулятори тут щось чули?
— Отам твої акумулятори, — Юр недбало махнув рукою кудись за спину, американець машинально озирнувся — й, мало не осліпнувши від вогню, зрозумів.
— Гм. Розумно.
— Ти про акумулятори?
— Ні, про гасові лампи.
— Я дивуюся, де вони їх заправили. Раніше вони стояли сухі-сухісінькі, як іракські танки. Мабуть, тут світло вирубують тепер досить часто.
— Мабуть.
З казарми вискочив натовп — точніше спробував вискочити. Двері виявилися завузькими, й найманці, особливо не прицілюючись, загнали всіх уцілілих назад. Кілька солдатів залишились на бетоні.