— Оте вікно бачиш? — тицьнув пальцем Дізфайндер.
— Ну.
— Гранату докинеш?
— Ну.
— Ну то кидай. То кімната зберігання зброї.
— З вікном ?! — не повірив американець.
— Угу.
— Оце дають...
Він розмахнувся й пожбурив гранату просто у вказане вікно. Дзенькнуло скло. З отвору долинув багатоголосий зойк, потім гримнув вибух — й з вікна вихопилась хмарка диму й пилу.
З вікон першого поверху заторохтіли черги — стріляли наосліп. Сапер розмахнувся знову — й історія повторилась. Тепер лише одне вікно огризалось вогнем — стріляв хтось розумний — не професіонал, звичайно, але непогано, як на аматора. Давши чергу, невідомий захисник ховався під прикриття стіни, або й перекочувався до сусіднього вікна, й декілька куль свиснули над головами найманців.
— Піте!
— Чую...
Ще одна граната описала гарну, як у підручнику, дугу й зникла у розбитому вікні. Запала тиша. Гримнуло. Майже одночасно розчахнулось вікно з протилежного боку казарми, неясна постать викотилась у траву й розчинилася в темряві.
Піт рипнувся було за ноктовізором, але Дізфайндер махнув рукою й скривився:
— Облиш. Один утікач погоди не зробить.
Із хащів, в яких заховався солдат, раптом викотився собака, радісно підстрибнув — метри на півтора — й закрутив хвостом, що став схожим на вертоліт. Морда його була закривавлена.
— Порядок, — кивнув Піт. — Давайте ще вантажівку підпалимо...
Машина горіла весело і яскраво, Юр кілька разів з насолодою вдихнув гаряче повітря, ще раз озирнувся, наче запам'ятовуючи навколишній пейзаж, й нарешті, махнув рукою — мовляв, поїхали.
"Уазик" застрибав по бетонці, коли позаду блиснуло, наче в грозу, й розлігся гуркіт — та такий, що Сапер округлив очі й запитально поглянув на Дізфайндера.
— А я знаю? — знизав плечима той. — Хіба що соляра?
— Чи у підземній цистерні?
— У ній.