Сапер рипнувся було вперед, але одразу ж і зупинився, застережно піднявши руку. Просто під огорожею з-під дерну витикався чорний кабель товщиною зо два пальці.
— То пусте, — махнув рукою Дізфайндер. — Воно ще при мені не працювало. Утім, перевір.
Піт витяг з-за спини щось схоже на рамку з крильцями й обережно наблизив її до кабеля, потім — вже менш обережно — поводив її поруч, й нарешті, нахабно потицяв просто в чорну ізоляцію.
— Мертве, — він сховав прилад й теж знизав плечима. — То де тут, кажеш, лінія?
— Трохи праворуч, — махнув рукою Дізфайндер. — Якщо, звичайно, щось не змінилося.
Кількома хвилинами по тому виявилось, що все є як і було. Звичайні бетонні стовпи йшли понад колючим дротом й несли звичайні алюмінієві дроти.
— Чортзна-що, — роздратовано пробурчав Піт. — Це точно військовий об'єкт?
Юр лише посміхнувся.
— Шкода навіть вибухівку витрачати, — Сапер сплюнув, відламав з огорожі шмат дроту метрів на два завбільшки, прикрутив один кінець до дебелої дровеняки, розкрутив над головою, відпустив й одразу ж повернувся спиною. На стовпі зблиснуло, сипонуло іскрами, затріщало — й одразу два перегорілі дроти впали в кущі. Вже на землі вони смикнулися ще раз, знову посипались іскри й кущі задиміли.
— Так ще краще, — задоволено посміхнувся Дізфайндер.
— Нехай тепер ліс гасять. Побігли до бункера.
Ще за кілька хвилин виявилось, що Юр сильно перебільшував — бункер був не чим іншим, як одноповерховим довгастим будинком з червоної цегли та ще й з пласким дахом. Якраз на тому дахові ворушився вартовий, щось видивляючись у протилежному боці. Найманці переглянулись.
— Ви пошарудіть, а я з того боку, й на дах, — запропонував Ганс.
— О'кей, — кивнув Сапер.
— Заразом антени там пообривай! — кинув навздогін Дізфайндер. — Всі без винятку.
Німець зник у темряві, Піт трохи зачекав, коротким шипінням підкликав до себе собаку й підштовхнув його у бік "бункера". Пес слухняно підскочив до стіни й неголосно гавкнув — вартовий зацікавлено схилився над краєм будинку. Наступної миті щось хряснуло, й солдат без жодного звуку повалився униз. Брязнув до бетону автомат, сухо захрустіли кістки — й знову все стихло.
— Готово, — прошепотіли навушники.
— Злазь, — так само коротко кинув у мікрофон Піт. — Тримай на прицілі головний вихід. Дізфайндере, щодалі?
— Дизель, — ще коротше відповів той й поповзом рушив у бік запасного виходу. Американець посунув слідом, а пес, притиснувшись до стіни, чекав на них під дверима.
Двері виявились дерев'яними, хоча й обшитими металом...
— Хай йому чорт, — поморщився Юр. — Вони навіть висновків робити не вміють.
— Це ти про що? — не зрозумів Сапер.