— Скільки людей на об'єкті? — підсунувся ближче Дізфайндер.
— С-сорок три... Тридцять дев'ять солдатів, офіцер та три прапорщики... А наві...
Піт знову вдарив бранця в ключицю — ту ж саму.
— Ой! Я все скажу, все, тільки не бийте! — заволав полонений. — Прапори всі в бункері, лейтенант у казармі, а замстаршини десь на території! З солдатів у бункері зараз десятеро, а інші...
Дізфайндер кивнув, Піт знову змахнув пістолетом й опустив його просто на потилицю полоненому. Щось коротко хруснуло, солдат кавкнув, наче пес, якому дали штурхана, й ні разу не сіпнувшись, завмер.
— Розумна людина, — мало не з розчуленням сказав Сапер. — А траплялися такі, що починали щось про "родіну-мать" горлати...
У кущах щось шелеснуло й раптом коротко тріснув постріл. Найманці майже одночасно впали на землю, розкотилися в різні боки.
— Все гаразд, хлопці, — прошепотіло в навушниках голосом Ганса. — Це просто пес.
— Який пес! — насторожився Сапер. — Гансе, чи ти було не...
— Та ні, заспокойся! — Калібр піднявся з протилежного краю галявини. Юр міг би закластися, що падав він зовсім в іншому місці. — Просто якийсь пес приблудний. Навіть не писнув.
Пес виявився кудлатим й досить великим чорно-сірим плямистим покручем, Дізфайндер придивився до нього ближче і знизав плечима.
— Нічого не змінилося, — пробурчав він. — Анічогісінько..
І зціпив зуби.
— Що, був з ним знайомий? — поцікавився Сапер, штурхаючи труп ногою.
— З його дідом, — неохоче відгукнув Юр. — Або з прадідом. Разом у самоходи бігали. Прапорщика, розумник такий, за сто метрів чув. А вночі шлях вказував, якщо в мене система наведення глючити починала.
Найманець невесело посміхнувся.
— Цікаві були часи... — але в подробиці вдаватись не став.
— Добре, що далі? — знову озвався Калібр.
— Далі? — Дізфайндер струснув головою, наче відганяючи нав'язливу думку й рішуче розвернувся до бетонки. — Далі замикаємо дроти лінії електропередачі, ламаємо дизель, рвемо антени... ну, й стріляємо у все, що рухається, звичайно.
Ганс кивнув і задоволено пирхнув.
Просто з галявини, де, на свою біду, влаштував криївку кухар, до передавального центру вела добре втоптана стежка. Сапер-пес біг попереду, час від часу зупиняючись та кумедно поводячи носом ліворуч-праворуч, потім принюхувався до землі й знову переходив на біг. Слідом трюхикав Піт, потім Дізфайндер, й замикав колону, як завжди, Калібр. За звичайних обставин такий стрій мав певну перевагу — у разі несподіванки першими в бій вступали автоматники, а завершував його Ганс одним-двома пострілами з своєї важкої артилерії — але цього разу німець біг з таким самим куцостволим дрібнокаліберним автоматиком й лише стиха лаявся з цього приводу.
Подорожувати довелося недовго — вже за хвилину пес зупинився біля занедбаної дротяної огорожі. Просто над стежкою нитки дроту хтось дбайливо розсунув — якраз щоб пролізти людині з вантажем на спині.