— Та встигнемо, — відмахнувся Сапер. — Все одно треба подалі відпустити.
Дізфайндер знизав плечима й знову відкинувся на сидінні. За десять хвилин його розбудили голосні прокльони Калібра.
— Судячи з виразів, після цієї роботи тобі доведеться одразу ж шукати іншу, — зробив філософський висновок Моше, звертаючись до Калібра.
— Гірше, — похмуро пробурчав той. — Хіба що В'єтнам почнеться.
Піт зареготав, недбало згорнув карти й, не поспішаючи, рушив до джипа.
Колону наздогнали за дві години, а могли й набагато раніше — просто Піт довго роздивлявся на своєму ноутбукові супутникові пейзажі, бурчав, вибираючи місце, й нарешті тицьнув пальцем ліворуч — у цьому місці з траси звертала у ліс ледь помітна серед гущавини ґрунтівка. За півгодини гицання, стрибків і нечемних виразів на адресу провідника та водія, джип знову вискочив на асфальт, потім звернув ще раз — але на цей раз колія була більш-менш рівною, ледь поросла травою і явно кудись вела.
Джип зупинився.
— А тепер, хлопці, — Піт недбало тицьнув комп'ютер Дізфайндеру, — всі одягайте ОЗК, відкривайте вікна й дихайте рідше...
З цими словами він схилився над багажником, підняв кришку інструментального ящика, дістав пляшки з якимсь яскраво-автомобільним написом, потім невеликий футляр з темно-червоними ампулками, більш схожими на товсті олівці, відламав вершечок й вправним рухом вкинув у пляшку. Нічого не сталося.
Піт задоволено кивнув, теж закутався у гумовий плащ, начепив протигаз й закрутив кришечку на пляшці.
— Моше, приготуйся...
Найманці дивились на ті маніпуляції з майже забобонним жахом — твереза свідомість відмовлялася вірити, що отак-от просто, за допомогою однієї невеликої пляшки можна зупинити військову колону... але вони не вперше бачили Піта в роботі.
— Рухатимешся зі швидкістю кілометрів двадцять-тридцять на годину, — сказав Сапер по паузі. Гонщик прикипів поглядом до спідометра.
Ще за кілька хвилин рідина у пляшці змінила колір. Піт обережно поставив її на землю — посеред дороги й подалі від машини, поклав поруч невеликий заряд із радіозапалом, сів у джип й кивнув Гонщику:
— Поїхали.
Машина рушила з місця так, що якби на капоті стояла монета руба — вона б не впала.
— Спокійно, Моше, — пробурчав крізь протигаз Піт. — Само воно не вибухне.
З-за дерев вже чувся віддалений рев двигунів.
Джип проїхав приблизно сто метрів. Пляшка між коліями не вирізнялась...
Піт натис кнопку.
Вибуху майже не було — тільки з трави бризнула ледь помітна хмарка чи то пари, чи то куряви.
— А тепер — жени! — прогарчав Сапер, й Гонщик наче прокинувся. Джип рвонув уперед, як вистрелений з гармати, ледь вписався у поворот й так підстрибнув на ямі, що Дізфайндера вдарило головою до кузова.