— Все, можна не так швидко, — вже спокійніше пробурчав Піт. — Метрів через сто ліворуч буде тупик, повертай туди й зупиняй.
Машина сховалася у кущах, найманці вийшли, поставали до вітру й почали обережно, за всіми правилами знімати захисні костюми.
— Та то вже зайве, — прокоментував Сапер. — Воно нестійке, й через шкіру не діє... не повинно діяти.
Але певності в його голосі не було.
Знову почулося ревіння моторів, Піт занепокоєно поглянув на годинник, та раптом тон реву змінився й Сапер задоволено усміхнувся.
— Здається, спрацювало, — сказав він. — Ану, ходімо переві...
Йти не довелось, бо перевірка сама прийшла по них.
Величезний "Ураган", втративши керування, з'їхав з дороги і, ламаючи дерева, посунув просто на джип. Гонщик зойкнув й кинувся назустріч. Ззаду за ним тягнувся на шворці плащ ОЗК.
Джип кинувся з місця, теж зніс з коренем невелику берізку, але повністю з-під удару вискочити не встиг. "Ураган" недбало зачепив його багажник, зім'яв, прокотився півтораметровим колесом зверху...
— Зараз як рвоне... — прошепотів Піт зненацька пошерхлими губами, а пес блискавично зник у кущах.
...зісковзнув трохи вбік, й вперся, нарешті, у товстелезний дуб. Востаннє ревонув двигун й так само раптово змовк.
— Піте, подивись, що з Гонщиком, — першим отямився Дізфайндер. — Гансе, до зброї! Там міг хтось вижити.
— До машини не лізьте! — кинув на бігу Сапер.
За хвилину він був уже поруч із пошматованим джипом, Юр і Калібр залягли пообіч завмерлого мастодонта й приготувалися рознести голову першому, хто висуне носа.
Здалеку почувся ще один глухий удар, останній зрик двигуна — й запала тиша.
— Піте, що там? — неголосно вигукнув Дізфайндер.
Замість відповіді той показав стиснену в кулак руку з великим пальцем до низу.
— Чорт... — Калібр зблід. — Отак по-дурному...
У машині щось рипнуло.
Сапер як стояв — так і гепнувся на землю.
У високому зеленому борті "Урагану" повільно відчинилися двері, хтось із великими зірочками на погонах повільно нахилився вперед — й раптом безсило випав. Тіло важко вдарилось до землі й зникло у траві.
— Піте, — знову відізвався Дізфайндер. Сапер підвів голову, Юр руками показав йому щось прямокутне, той кивнув, витяг із зім'ятої кабіни ноутбук, розкрив й за кілька хвилин знову підніс руку вгору. Великий та вказівний палець з'єднувались в кільце — "все о'кей".