Гримнуло.
Ціла хмара куряви здійнялась з капоніра, одночасний зойк кількох тисяч осіб пролунав над плацом, й Гонщик задоволено посміхнувся.
— Все, як по маслу, — з не менш задоволеним виглядом пробурчав Сапер. — Що тепер?
— Тепер? — Дізфайндер почухав потилицю. — Тепер ходімо у парк, подивимось, що там робиться. Бачив ти коли-небудь, як заводиться "Ураган"?..
"Ураган" не заводився.
Цілий натовп прапорщиків скупчився навколо двох солдатів, що до пояса залізли під розкритий капот, за численними вказівками не було чути навіть реву з сусіднього боксу, де після кількох спроб таку ж саму машину таки завели.
Літній, сивий й геть блідий майор бігав кругами довколо натовпу, теж щось наказував — але, звісно, ніхто навіть не робив вигляд, що його чує.
— Нам би таку армію, — звично вже зітхнув Гонщик, потім сплюнув, нахабно розштовхав прапорщиків, відсунув убік солдатів й теж сховався під капотом. За кілька хвилин заскреготів стартер, гримнув дизель і з вихлопної труби машини вирвалась ціла хмара сизого диму.
Так само нахабно, та ще й кривлячись, коли його особливо фамільярно плескали по спині, або пхали під носа пачки цигарок, Моше проштовхався назад, ще раз сплюнув й запитально подивився на Сапера — той, до речі, вже встиг десь розжитися кількома сумками з ОЗК й протигазами.
— А я що, — знизав плечима той. — Зараз Юр командує.
Дізфайндер знизав плечима:
— А зараз нема чого командувати. Чекаємо, поки вони виїдуть, потім обганяємо й... гм... і я передаю командування Пітові.
— Gut, — чмихнув Калібр. — А що ото за чортівня теліпається на даху цього динозавра?
— Ну Ганс... — з повагою протягнув Дізфайндер. — Ну професіонал. Таки те, про що ти подумав.
На кормі крайнього «Урагану» з круглої турелі задирливо дивився в небо ствол ДШК.
Калібр чмихнув ще раз — на цей раз вельми задоволено й перший розвернувся в бік замаскованого джипа.
Колона виїхала лише через чотири години.
Найманці нудьгували: Моше голосно хропів, Піт і Калібр різались у покер — на вуха в еквіваленті, за звичкою; Юр нахабно витяг сидіння з машини й розлігся на сонечку, а про виїзд колони їх сповістив датчик Сапера, тимчасово причеплений до найближчого дерева, а за десять хвилин — могутній рев дизелів. Ще за хвилину земля затряслась, з дерев посипалось листя й дрібні галузки, Гонщик розплющив ліве око, а Дізфайндер ліниво потягнувся:
— Ну що — поїхали?
— Зачекай, — відмахнувся Калібр. — У мене тут...
Він затнувся, й поміняв ще одну карту.
— Гансе, ти що здурів, — пробурчав Гонщик, не розплющуючи, однак, другого ока, — потім дограєте, поїхали.