Я його впізнав. Той самий єврейчик, який мене вперше зустрів в Острі. І на кого він схожий, я зрозумів. На Євку Горобчик. Саме на Євку. Очі її — розріз особливий. І ніс. У Лілії ніс з горбинкою, а у Євки мало що з горбиком, але й трошки розплесканий на кінці.
Спати мене поклали на хазяйське ліжко, незважаючи на мої заперечення. Подушки, перину і таке інше.
Я покрутився, покрутився і вийшов з хати.
Довго сидів на лавці в садку. Не думав. Дихав повітрям. Якби палив, то й не палив би. Настільки глибоко дихалося. Неспокійно, але глибоко.
До Довида вирушив на світанку. Сіма утримувала обіцянкою налисників з сиром, але я не піддався.
Деякі вважають, що їжею людину можна утримати.
У Довида всі спали. На мій стукіт у шибку не відгукувалися.
Не хотілося будити дітей, а то б я грюкнув зі щирого серця.
Якщо такі справи, побрів до Десни. Вчорашньою стежкою. Помитися, переодягнутися. У Файди було незручно. На березі розв’язав речовий мішок. І виявив, що фінки нема. Де мій сидір розв’язували: у Довида, у Файди — невідомо. Вузол рідкісний, калмицький, мене сержант Дамдинов навчив на фронті, скопійований спритно. Отже, старався хтось. Розумів, що за вузлом відразу видно — лазили чи ні. Але ходовий кінець удвічі не складений. Я колись Євсея вчив. Він засвоїв, але плутався. Вовтузився довго. А Гришко відразу навчився, хоч тоді зовсім малий був. Але буває, випадково і не такі вузли зав'язують-розв’язують. Може, Файда або Сунька?
Єдине, з чого порадів, — лист у кишені кітеля. Помацав кишеню. Порожньо. Розстебнув, вивернувся сам навпіл разом із кишенею. Порожньо.
Пшик.
Кітель скидав тільки у Файди. Ближче до ліжка присунув стілець і повісив. Коли в садок виходив — не накинув.
Ось вона, їжа. Прокол показовий. Треба працювати над помилками.
Вимився весь у повному сенсі. Шкіра аж рипіла на дотик.
Кітель сховав. На нижню сорочку вдягнув піджак. Галіфе і чоботи залишив. Зовнішній вигляд мене влаштовував — і в формі, і в той же час натяк — у формі, але не в повній. Можна і не силою говорити, а зигзагами. По-людськи. Тобто трошки навіть і закон обійти за потреби.
Дітей у хаті не було.
Довид глянув на мене невизначено.
Я присів на табурет без запрошення. Навмисне голосно посунувся до столу, щоб Малка за шторкою усвідомила. Але звідти не долинало нічого. Вирішив, що її немає.
Кивнув у той бік:
— Що, господиня на базар пішла?
Довид відповів, що вона вже відходила своє. Сьогодні вночі померла. Йшла з горщиком від Зуселя, з горщиком і впала.
Довид сидів сумирно. Спина пряма і голова задерта підборіддям угору.