Страви єврейські. Я похвалив. Наливка, горілка.
Файда пив добре, але мало.
Я випив кілька чарок горілки. Відпустило.
Запитав у жінки, чи знає вона Лаєвську Поліну Львівну. Між іншим.
Вона подивилася на чоловіка і затримала ложку з квасолею над моєю тарілкою.
Файда голосно запропонував випити за мою родину і особливо дітей.
Випили.
Наполягати на Лаєвській я не міг.
Перевів розмову на сина Файди.
Мирон похвалився успіхами хлопця: навчається в технікумі, буде будівельником.
Я запитав, як звати.
— Суня. Самуїл. — Файда вказав на дружину, — на честь діда — Самуїла Лаєвського.
Сіма Захарівна хитала головою на знак згоди.
Тут я сказав:
— То ваше дівоче прізвище Лаєвська? Може, Поліна Львівна ваша родичка?
Я ледве розчув відповідь:
— Двоюрідна сестра.
Файда аж підстрибнув на стільці:
— Ай, яка сестра! Ніяка! Просто-таки ніяка! Погань вона, а не сестра! Гнати таких сестер!
Коли люди напідпитку, особливо якщо з незвички, то мелють багато. Краще у сп’янілому стані на розмови не тиснути. Облишити. Людина подумки шкодуватиме, що бовкнула зайве. І водночас радітиме, що зайвого ніхто не врахував, не помітив. А якщо потім на тверезу голову за це зайве потягти, нівроку вилізе.
Я заговорив про Остер, про його красу, про дітей, які ростуть усім смертям наперекір.
До появи в хаті сина господарів — Суні — стіл майже спорожнів. Але він і не виявив бажання сідати. Схопив шматок хліба і пішов до іншої кімнати.