Я спокійно вилив на нього склянку остиглого чаю.
Кажу:
— Припустимо, знижки не передбачені ні за якою статтею, ні за яких пом’якшувальних обставин. Ну, підете ви у всій своїй красі завтра в міліцію, накатаєте заяву. Вас спитають перше: навіщо вам було підучувати бідного Басіна, яка ваша вигода? Справа серйозна. І вигода має бути серйозна. Вигоду ви хоч придумали? Га, громадянину Табачник?
Зусель підвів голову. Вона погано трималася на шиї і дрібно тремтіла. Подивився на мене, як курка, коли її вже зарізали, і кинув обличчя в підлогу. Кашкет злетів.
Я побачив, що голова в Зуселя абсолютно лиса, із вм’ятиною посередині. Видно, пробили колись, само зрослося. Шрам білий, вузлуватий, з синькою. І шкіра ходором ходить. Наче тім’ячко у немовляти.
Я знав, що чіпати людини в такому стані не треба. Треба чекати, аж поки заспокоїться.
Подивився на Штадлера. Той завмер із роззявленим ротом. Язик ворушиться, уламки зубів труться об м’ясо. Подекуди кров крапельками. Не сильно. Прикусив незручно.
— А ви що думаєте, Веніаміне Яковичу? Ви ж свідок. Подобається?
Він захитав головою.
— І мені не подобається, Веніаміне Яковичу. Ви завтра теж свідком у міліцію з ним поплентаєтеся?
Штадлер негативно замукав.
— Вас Зусель поставив до відома заздалегідь, про що відбудеться бесіда? Ні? То що ж ви купилися? Тепер ви пристебнуті до цієї справи. Подобається? І мені не подобається. Йдіть. І папірець свій заберіть із підписом. Дивно, наскільки нерозумно ви вчинили. Гаразд. Забуто навік. І ви забудьте. Як не було. Наснилося. Точно вам раджу — наснилося.
Штадлер потягнувся до папірця під тарілкою.
В останню секунду я перехопив руку і стиснув.
— Ні, громадянине Штадлер. Розписка ваша все-таки залишиться у мене. Я з документами звик працювати. А документ, тим більш із підписом, — річ на вагу золота. Правильно? Ідіть із порожніми руками. І рот пополощіть. Кров на губах. Потім будете розповідати, що я до вас застосовував тортури.
Штадлер змучено посміхнувся і показав рукою, що він язиком не базікає.
— Базікаєте ви чи ні, достеменно невідомо. Ось вийдете звідси — і почнете розмовляти всіма мовами світу.
Штадлер пішов. На виході дістав зошит і мав намір щось надряпати. Я не допустив.
Зусель мене чекав. Сидів біля столу. Але не біля самого, а трошки ніби осторонь. Делікатно відставив табурет. Натякав, що на частування не зазіхає.
Але я бачив з досвіду: стан його був такий, що гарячий чай з цукром конче потрібен.
Мовчки закип’ятив чайник. Води в чайнику якраз, щоб швиденько. Спеціально перевірив.
Налив у склянку заварки, окропу, поклав три шматки рафінаду. Дав у руки.