Сказала:
— Подушечки? Мої улюблені. Як там Євсею лежиться? М’яко йому?
Я витягнув цукерку і подав їй прямо в трохи відкритий рот.
Вона пожувала і, задоволена, підтвердила своє запитання:
— М’яко йому лежиться. М’яко.
До Нового року залишалися години, треба було встигнути прикрасити ялинку для дітей.
Розмовляти ніколи. І ні з ким. Белка — порожнє місце. Більш порожнє, ніж Євсей зараз у труні на подушечці з червоного кумачу.
Я думав: ось хотіли всі знати, включно насамперед зі слідчим — яка причина самострілу Гутіна? Я справу читав. Тонюсінька. Коли самогубство — завжди тонюсінька. Там чітко зафіксовано: «Внаслідок ряду причин щодо стану здоров’я». І додані довідки.
Здоров’я у Гутіна було не дуже. Наслідки поранень і контузій. Це правда. Боліла голова.
Він мені не раз говорив:
— Так довбешка тріщить, неможливо описати як. Може, застрелитися?
Я йому казав:
— Ти сам собі хазяїн. Захочеш — застрелишся.
Сміялися щодо такого виходу.
Він обов’язково додавав:
— Ні, Мишко, коли я дітей роблю, мені моя голова хвора не заважає. А як жити — то стріляй? Ні. Буду жити. А що? Буду, і крапка!
Я знав — голова ні до чого. Але слідчому саме про голову розповідав. Щоб родині дали спокій, не мучили питаннями під протокол. І щоб припинити всілякі розмови.
Але розмови все одно були. Я і з Довидом домовився триматися твердої версії про стан здоров’я. І Белці втовкмачував — вона тоді ще була більш-менш сповна розуму.
Товкла:
— Так, звичайно, він утомився терпіти, я сама бачила, як він терпить. Але все-таки ти, Михасю, скажи мені, тільки мені, чому він так з нами вчинив?
Я її заспокоїв:
— Запам’ятай раз і назавжди. Коли людина стріляється або ще якось, вона не з тими, хто залишається, вчиняє, вона сама із собою це чинить. І ти в його останні справи не лізь. Самогубство — це є його остання особиста справа.