Мотнув головою в негативному сенсі.
— Що, не зник? Живий хоч?
Штадлер підтвердив.
— Звідки відомості? Від Лаєвської? Не відповідай. А то ти зовсім розбалакався. А ми ж вже попрощалися. Ти не зобов’язаний.
Штадлер махнув рукою. На свою адресу чи на знак прощання.
Вісті у Штадлера від Лаєвської, звичайно. Від кого ще. А Лаєвська від кого дізналася? Від Файди. Тільки він і міг. Іншим плювати і на Лаєвську, і на Довида. І на Зуселя, все одно — живий він, чи мертвий.
Два належних тижні за власний рахунок закінчувалися в понеділок. У моєму розпорядженні залишалася п’ятниця, субота і неділя. Весілля Євки теж у неділю.
Отже, треба вкластися у два дні хоч би з половиною. Так я для себе визначив.
Удома Люба з Ганнусею робили генеральне прибирання. Йоська бігав тут же з криками й сміхом. Гришко з Вовкою надворі вибивали доріжки.
Я попросив собі якусь справу, але Люба відповіла, що краще — не заважати. Помічників і без мене вистачає.
Я запитав, може, мені піти з Йоською і хлопцями погуляти.
Люба погодилася. Оголосила, що буде нас чекати з обідом на третю.
Я додав, що й Ганнуся б з нами пішла для повноти команди, якби Люба відпустила головну помічницю.
Люба й тут не висловилася проти.
Мені потрібна була радість. І я її собі влаштував. Три години ми гуляли Черніговом, і я з теплотою зазначив, що Гришко та Вовка не почуваються чужими. Намагаються йти ближче до мене. Коли Йоська втомився, несли його по черзі, а Ганнусі сказали, коли вона теж хотіла, що це справа чоловіча, а її справа особливо допомагати мамі Любі. Морозиво — хоч і залишки — Вовка і Гришко запропонували Ганнусі. Спочатку Гришко, коли побачив, що Ганнуся доїла, а за Гришком і Вовка. Воно вже дуже крапало йому на руки, а він чекав, коли Ганнуся долиже Гришкове, потім вручив своє.
Йоська тягнувся за добавкою, але я не дозволив.
До хати залишалося трішки, коли Гришко сказав:
— Михайле Івановичу, дід татову хату продав? І свою теж?
— Так.
— А та, де ми в Острі жили, наша?
— Ваша. Твоя, Вовчина і Йосьчина. Дід купив.
— А тітка Єва казала, що ми з її дозволу мешкаємо. Вона перестане дозволяти, і ми там мешкати перестанемо. Знову в землянку до Зуселя підемо. Брехуха.