Їй відчинив той самий міліціонер. Ледве глянув у її бік, і кинувся натягати шинель, після шинелі — чоботи. Не по-людськи.
Так, у підлогу голосом, і каже: «Лілько, мені бігти треба. Ніхто не приходив. Тепер сама чекай». Євка бовкнула: «Я не Лілька». Міліціонер підвів голову і охнув: «Купився!» — «Я сестра. Єва. Ви, якщо треба, йдіть у своїх справах, я Лілечку почекаю. Ви її наречений?» — «Який ще наречений? Дурепа. Скажете Лілі, щоб негайно зателефонувала мені на роботу, коли прийде. У неї зміна давно закінчилася. Вештається десь». І вискочив з хати.
Єва чесно чекала Лілю. Речі не ворушила.
Ліля прийшла за годину. Побачила Євку. Розсердилася. Сказала: «Ну чого ти від мене хочеш? Уважай, що в тебе сестри немає. Тобі краще в кінцевому результаті буде. Кручусь, кручусь, а все дарма».
І так розридалася, як Євка і не уявляла, що людина у мирний час може. Звичайно, вона тут же внутрішньо проявила жаль, що своєю брехнею довела сестру. Але вигляд Лільки, її гарне пальто з чорнобурки, боти на підборах, червона помада — заспокоїли Євку, що все зроблено правильно. Нехай подумає про свою поведінку.
Тут Євка збагнула, що прийшла заради справедливості, заради грошей. Навіщо Лілька у Лаєвської взяла червінці! Нехай або віддає все, або зараз же чесно вони поділять. Щоб поставити кінець.
Євка запитала голосно: «Лілько, де червінці? Ти сама від них відмовилася. І сама у Лаєвської їх забрала. Нібито причому від мого імені і за дорученням. Як тобі не соромно! Якщо це правда, звичайно». Лілька зробила перерву в риданні і замахала руками в обличчя рідній сестрі: «Йди, йди, Євочка! Така вже мить у мене була. Я віддам».
Євка усвідомила перемогу і пішла. А перед цим скромно попрощалася. Ніяких термінів повернення вона сестрі не ставила. А через два місяці її вбили.
Єва дала собі перепочинок. На стіл вона вже не дивилася. Більше в підлогу. Бубоніла-бубоніла, і перестала.
Я приніс їй води.
Зрозуміло, Лаєвська приїжджала в Остер з Євсеєм. І принаймні тепер зрозуміло, що вони були в Острі разом не раз. І до смерті Лільки були, і після, коли капшук привезли. І в хаті Лільки був Євсей. І що саме вони, виходить, робили втрьох — Лілька, Лаєвська і Євсей.
А Євка-дурепа їм карти трохи сплутала.
Але оскільки вона стверджує, що до Лаєвської щодо повернення своїх червінців раніше початку-середини березня 1952 року не зверталася, а Поліна з Євсеєм капшук привезли саме в цей час Файді, як же Євка могла дізнатися, що в капшуку лежить і скільки? Що там її і не її?
— Єво, а виходить, ти мені не всю правду кажеш. Звідки ти знаєш, що в капшуку? Лаєвська тобі сказала переконливо, що червінчики кудись запроторила на свій розсуд, а ти бачиш капшук і заявляєш, що тут твоє. Ну? Не кажучи про те, що ти ще у Довида канючила, коли капшук при ньому був.
Єва підвела голову. Вирячила очі.
— Не скажу. — Одними губами і промимрила.
Я не став сперечатися. Знала й знала. Випливе.
Напоказ почав збирати коштовності. Складав по одній. Особливо дбайливо перекладав червінці. Не кидав усередину, а засовував на самісіньку глибину.
Євка не дивилася. Стягувала хустку на грудях. Стягувала-стягувала, аж поки один кінець дав тріщину. Тобто порвався. Стара хустинка. Євка з такого конфузу опритомніла. Здерла залишки і замахала в повітрі.
Я побачив її плечі і зазначив, що вона погладшала.
— Ти, Євочко, головне, стеж за фігурою. Їж менше. Ти від нервів їси багато. Сукня весільна готова, напевно. З мірки не зійшло? Нічого, Поліна розставить клинцями з боків.
Євка обмацала свої боки — машинально. Жінка.